Меморія. Михайло Водоп’янов
Особиста справа
Михайло Васильович Водоп'янов (1899—1980) народився в селі Студенка, що пізніше став частиною Липецька, в селянській родині.
«Мені не було й восьми років, — згадував Водоп'янов, — коли батько посварився з дідом і вирішив поїхати з рідних місць. Наша родина зробила тоді велику подорож. Ми приїхали до Сибіру та оселилися у Тайшеті. Батько отримав роботу вантажника на залізничній станції. Спочатку все склалося неначе непогано — зняли на околиці маленьку дерев'яну лазню і розташувалися в ній майже так само зручно, як у хаті».
Незабаром батька з невідомих причин посадили. Водоп'янов, розповідаючи про це, згадував лише, що у в'язниці той навчився грамоти від «політичних». Мати одна виховувала Михайла та його однорічну сестру.
Щоб прогодувати себе та дітей, вона займалася поденною роботою та торгувала пиріжками на станції. «Життя наше, і раніше небагате, тепер стало просто важким», — розповідав Водоп'янов.
Сам він за рік після арешту батька найнявся на літо візником на піщаний кар'єр, заробивши там трохи грошей. Восени пішов навчатися до школи, проте з початком морозів перервав навчання, бо не мав теплого одягу. 1912 року сім'я повернулася до Липецька.
1919 року Водоп'янов записався добровольцем до Червоної Армії, служив у кінній команді при Липецькому аеродромі. Розповідав: «Я майже не покидав аеродром, ремонтував бойові машини. Із захопленням проводжаючи їх у політ, я біг поруч із крилом, допомагаючи пілотам вирулити на старт. І в ці хвилини в мене зародилася зухвала мрія навчитися літати. Радився я з цього приводу з механіками, але вони тільки похитували головами: "Освіти в тебе, хлопче, для цього мало". Однак з їхньою ж допомогою я почав навчатися — спочатку грамоті, потім арифметиці.Одночасно вчився керувати автомобілем».
1921 року Водоп'янов демобілізувався і став працювати шофером у Москві, куди під час громадянської війни перевели його частину. Потім було прийнято на московський аеродром: ремонтував авіадвигуни, незабаром став бригадиром.
1925 року витримав іспит на бортмеханіка. 1928 року закінчив льотну школу «Доброліта», наступного року — Московську льотно-технічну школу.
Брав участь у експедиціях боротьби з сараною на Північному Кавказі та в Казахстані, працював на поштових рейсах.
З 1931 року, коли управління цивільного повітряного флоту — колишній «Доброліт» — зібрало спеціальний загін для перекидання матриць «Правди» до найбільших міст СРСР, працював у цьому загоні. Літати доводилося вночі, компасом і міськими вогнями, через що Водоп'янов одного разу навіть посадив літак у Підмосков'ї, а потім зупиняв швидкий поїзд і таким чином віз газетні матриці до Ленінграда.
Взимку 1933 року під час випробувального перельоту з Москви до Петропавловськ-Камчатського льотчика задрімав і потрапив аварію на березі Байкалу.
«Лікарі виявили ряд рваних ран на голові, з яких чотири були дуже серйозні, перелом нижньої щелепи в області підборіддя, сім вибитих зубів та велику рану на підборідді. Надбрівні дуги були порізані, мабуть, окулярами, розбитими під час аварії. Обидві брови глибоко розсічені. Ще глибшою була рана на переніссі», — розповідав Водоп'янов. Його бортмеханік Серьогін загинув у тій аварії.
У 1936-1937 роках авіатор здійснював польоти в Арктику, командував льотним загоном. 21 травня 1937 року він першим у світі здійснив посадку на лід у районі Північного полюса. На своєму літаку доставив групу полярників, які організували станцію, що дрейфує, «Північний полюс» (СП-1). Повернувшись до Москви,Водоп'янов був нагороджений орденом Леніна (другого разу Героя тоді не давали).
У тому ж 1937 Водоп'янов обрався депутатом Верховної Ради СРСР.
Під час радянсько-фінської війни 1939-1940 років здійснив кілька бойових вильотів, командував важким бомбардувальником ТБ-3.
У 1954 році вийшов на пенсію і ґрунтовно зайнявся літературною діяльністю, був прийнятий до Спілки письменників СРСР.
Чим знаменитий
Про що треба знати
Шість бомбардувальників, що залишилися, змогли долетіти до Берліна і скинути бомби, але до будинку не долетіли. По дорозі назад у літака Водоп'янова через розряджене повітря (льотчик рятувався на висоті від зеніток) відмовив двигун. Водоп'янову вдалося здійснити посадку в лісі, на дерева. Дивом ніхто з екіпажу не постраждав, вони змогли швидко перейти лінію фронту та повернутися до частини.
Пряме мовлення
Ляпідівському, Леванєвському, Молокову, Каманіну, Слєпньову, Водоп'янову, Дороніну
Захоплені Вашою героїчною роботою для порятунку челюскінців. Пишаємось Вашою перемогою над силами стихії. Раді, що Ви виправдали найкращі надії країни та виявилися гідними синами нашої великої батьківщини.
Входимо з клопотанням до Центрального Виконавчого Комітету СРСР:
1) про встановлення вищого ступеня відзнаки, пов'язаної з проявом геройського подвигу, - звання "Героя Радянського Союзу",
2) про присвоєння льотчикам: Ляпідівському, Лепанівському, Молокову, Каманіну, Слєпньову, Водоп'янову, Дороніну, які безпосередньо брали участь у порятунку челюскінців, звання "Героїв Радянського Союзу",
3) про нагородження орденом Леніна поіменованих льотчиків та обслуговуючих їх бортмеханіків та про видачу їм одноразової грошової нагороди у розмірі річної платні.
І. Сталін. Ст.Молотів. К. Ворошилов. В. Куйбишев. А. Жданов".
Ми довго стояли мовчки. У кожного серце сповнилося нескінченною радістю».
Про першу у світі висадку на Північному полюсі (там же): «Думка, що я веду літак на полюс, викликала в мені такі бурхливі припливи радості, що мені було дуже важко стримувати хвилювання і спокійно вести машину за заданим курсом.
Ми поступово набираємо висоту. Ось уже тисяча метрів. Мороз двадцять три градуси. Дме рівний зустрічний вітер. Шляхова швидкість незначна. Літак іде спокійно; відсутня хитавиця, небезпечна для нашої перевантаженої машини.
[Механік Ф. І.] Басейн підійшов до мене:
— Товаришу командир, за годину, а може й раніше, один із моторів вийде з ладу.
Ці слова не відразу дійшли до свідомості, хоча Басейн з граничною ясністю і чіткістю розповів про становище. Мої думки були далеко, там на полюсі.
- Який мотор? Чому?
- Лівий середній, - відповів Басейн. — Двигун десь під крилом втрачає антифриз. Мабуть, у радіаторі тектиме.
Поки ми з Бабушкіним неухильно вели машину вперед, [механіки] Басейн, Морозов і Петенін не втрачали жодної хвилини. Вони прорізали металеву обшивку нижньої частини крила, знайшли у верхній частині радіатора текти у фланці та поспішно обмотали трубку фланця ізоляційною стрічкою та тасьмою. Але втрата антифризу не припинялася. Дорогоцінна рідина крапля за краплею йшла з мотора.
Важко визначити, кому з механіків першому спало на думку ще один спосіб порятунку рідини, що сочилася з мотора. Можливо, що всім трьом одночасно. Принаймні всі вони дружно взялися до роботи. Розмотали стрічку, стали прикладати до тріщини у фланці сухі ганчірки і, коли ганчірки просочувалися рідиною, віджимали їх у відро, а потімдопомогою насоса перекачували рідину назад у бачок двигуна.
Для цієї, здавалося б, нескладної операції механікам довелося зняти рукавички і в двадцятиградусний мороз при сильному вітрі висовувати назовні голі руки. Незабаром обморожені руки вкрилися кривавими саднами, а на долонях від опіків гарячою рідиною з'явилися пухирі.
На літаку всі знали, що ми наближаємось до мети. Люди притихли і з нетерпінням чекали на заповітне повідомлення [прапор-штурмана експедиції] Спіріна.
І ось Іван Тимофійович знову вийшов зі своєї рубки.
Тепер на його обличчі сяяла посмішка. Він підійшов до мене і промовив урочисто і тихо:
Мені захотілося заспівати на весь голос, та так, щоб почула вся рідна країна! Чудове почуття захопило в цей момент всю мою істоту.
Полюс! Повіками прагнули сюди люди. Вони жертвували своїм життям, намагаючись пробити шлях до вершини світу.
І ось я — у минулому простий сільський хлопець, нині льотчик, вихований більшовицькою партією, перебуваю над полюсом! Ще кілька хвилин — і я посаджу нашу машину там, де ніколи не сідав жоден літак».
7 фактів про Михайла Водоп'янова
- 1924 року Водоп'янов, тоді ще шофер, одружився з друкаркою Марією Дмитрівною. 1925 року в сім'ї народився первісток Володимир, 1926-го — дочка Віра, 1933-го — син Михайло, 1937-го — Юрій, 1941 року народилася п'ята дитина — дочка Наташа. З кінця 1930-х років родина Водоп'янових жила у п'ятикімнатній квартирі у московському «Будинку на набережній». 1969 року льотчик овдовів.
- Писати Водоп'янов почав ще у лікарні після катастрофи на Байкалі. Серед його книг: "Мрія пілота", "Полярний льотчик", "Валерій Чкалов", "Шлях льотчика", "На крилах в Арктику", "Уральський сокіл: Документальна повість прольотчика Героя Радянського Союзу А. К. Сєрова», «Небо починається із землі» та інші.
- Водопьянов — як Герой Радянського Союзу, а й володар чотирьох орденів Леніна, чотирьох орденів Червоного Прапора, ордена Вітчизняної війни 1-го ступеня.
- За непідтвердженими даними, 1949 року льотчик здійснив секретну висадку на Південному полюсі, за що й отримав один із орденів Леніна.
- На півночі Москви та в Липецьку є вулиця Водоп'янова, у Севастополі його ім'ям названо узвіз.
- Ім'я Водоп'янова носить один із літаків Іл-96-300 — найбільший пасажирський літак в Україні. А також перший Sukhoi Superjet 100.
- У 2013 році на Ходинському полі в Москві було встановлено пам'ятник Водоп'янову. Скульптурна композиція розташовується на Алеї льотчиків-героїв і присвячена першому історії приземлення на Північному полюсі.
Матеріали про Михайла Водоп'янова: