Річард Девідсон «Благополуччя
Чому ж "нейропластичність" - це настільки хороша новина? Назвемо одну дуже вагому причину. Дослідження Девідсона показує, що якщо ми лише 30 хвилин на день вчимо свій мозок робити щось по-іншому, це приносить реальний результат — і ці зміни можна не лише побачити на сканах мозку, а й виміряти. Цими дослідженнями займаються 60-65 науковців, доктори медичних наук, наукові співробітники та студенти магістратури в “Центрі дослідження здорових умів” (Center for Investigating Healthy Minds, далі - Центр) у Вайсманському центрі при Вісконсінському університеті в Медісоні, який Девідсон заснував у 2008 році та став його директором.
«Наприклад, коли ми фокусуємося на добрих, здорових думках і відповідним чином формуємо свої наміри, ми потенційно можемо впливати на пластичність нашого мозку та ефективно змінювати його таким чином, що це призводить до реальних покращень у нашому житті. А з цього неминуче випливає, що такі якості, як душевність та благополуччя, треба визнати навичками, які можна розвивати».
За широкими вікнами його кабінету в університетському кампусі розливаються холодні сніжні полотна, вкриті геометричними тінями.будівлі Вайсманівського центру, з'єднаного з «Центром дослідження здорового мислення», які розташувалися по сусідству госпіталю та клініки Вісконсинського університету в Медісоні.
У середині зими тут у Медісон стоїть лютий холод, який контрастує з теплом у відносинах між місцевими жителями. Варто викликати таксі, як у вас обов'язково запитають: "Ви не заперечуєте, якщо в машині буде ще пасажир і ви розділите оплату?" Під час сесій здається, що університет буквально тріщить швами, але при цьому йому вдається зберегти домашній американський дух. Не дивно, що саме тут розташувався Центр, який займається вивченням практики медитації, а також дослідження таких якостей нашого розуму, як доброта, співчуття і вміння прощати.
Декілька хвилин, проведених медитуючим у камері фМРТ, нададуть величезну кількість даних, на аналіз та інтерпретацію яких підуть місяці роботи.
Відкриття цього центру ознаменувало особистий та персональний тріумф Девідсона. Коли він був студентом магістратури в середині 1970-х, він шокував своїх професорів тим, що поїхав до Індії досліджувати медитативні практики та буддійські вчення. Після трьох місяців, проведених в Індії та на Шрі-Ланці. Девідсон повернувся додому цілком упевнений у тому, що займатиметься дослідженням медитації.
Але його професори швидко позбавили його ілюзій, попередивши, що якщо в нього є хоч якісь надії побудувати наукову кар'єру, то краще йому відмовитися від думок про медитацію і слідувати традиційнішому шляху. Так Девідсон став таємним практиком і нейронауковцем, який присвятив себе глибокому вивченню людських емоцій.
За словами Девідсона, у ті ранні роки дослідження медитації не виглядали переконливо — це були екстравагантні спроби отриматимагічні результати, що не відповідали стандартним протоколам і не спиралися на методологію попередніх досліджень у подібних областях.
Наприклад, дослідження, яке нібито виявило зв'язок між сплесками злочинності та активністю практиків трансцендентальної медитації в одному з міст, надовго заплямило дослідження медитації взагалі і сприяло тому, щоб надалі тримати будь-які з них у секреті.
Він також каже, що «наука і методи на той час не підходили вивчення тонкого внутрішнього досвіду». Їм не вистачало таких сучасних технологій, як фМРТ (функціональна магнітно-резонансна томографія), яка дозволяє отримати рухому картину мозкової активності.
Вони не мали розуміння епігенетики — процесу, при якому структура наших генів може змінюватися протягом усього нашого життя. “Але перш за все, – додає Девідсон – нам не вистачало розуміння нейропластичності. Зараз це загальновизнаний факт: мозок — це орган, який змінюється у відповідь на досвід і, що особливо важливо для наших досліджень, у відповідь на тренування».
Співробітники Центру практикують разом у медитаційному залі. Особистий досвід практики медитації допомагає дослідникам краще розуміти, що вони вивчають.
Більше здорові та щасливі життя
В основному Центр займається тим, що в сучасній медицині називається «трансляційними дослідженнями» — тобто негайно перевіряє всі наукові відкриття у клінічній практиці, які на реальних людях живуть звичайним життям. Це допомагає як цим людям, так і вченим, які одразу бачать практичне застосування своїх відкриттів. Це також створює освітній контур, завдяки якому суспільство може побачити та оцінити корисність медитації з наукового погляду. Девідсонприсвятив все своє життя науковим відкриттям, які демонструють, що тренування розуму допомагає людям стати щасливішими та здоровішими.
Багатьом медитуючим розмови про «мозок» здаються матеріалістичними, начебто все, що ми являли собою — це грудка електрично зарядженої плоті. Аналогічно, багатьом ученим не по собі при розмовах про щось таке нематеріальне, як свідомість. Де воно? Як ми можемо його виміряти?
Девідсону ж комфортно і звично говорити на ці теми — так само, як і багатьом іншим сучасним дослідникам. Звичайно, дати визначення свідомості та описати його не так просто, як описати мозок, але в Центрі використовують термін «здорові уми», тому що ці уми – різні типи умів – можна ефективно тренувати різними способами. І подібне тренування буквально «залишає свої сліди» на мозку - їх можна виявити та виміряти.
Ці вимірні результати є вкрай важливими — вони не лише допомагають західній науці краще розуміти природу мозку та його можливості, а й дозволяють надати переконливі докази користі медитації таким державним установам у США, як Міністерство освіти, Національні інститути здоров'я, Міністерство оборони і навіть Міністерство енергетики.
«Нейронаука довела, що короткі практики, які можна робити багато разів протягом дня, – це справді потужний спосіб забезпечити довготривалі зміни у мозку, – каже Девідсон. — Звичайно, ми ще маємо багато досліджень. І одне із питань звучить так: що краще — медитувати один раз по 30 хвилин на день чи протягом дня зробити три 10-хвилинні перерви на практику? Ми поки що не знаємо».
Але Девідсон вкрай захоплений цим питанням. Настільки, що цього року він бере участь у новій ініціативі — розвиткукорпоративних програм. «Ми хочемо розробити набір коротких практик, які будуть розподілені по всьому вашому дню та за якими ви зможете стежити за допомогою свого комп'ютера, одразу отримуючи зворотний зв'язок. Це свого роду Fitbit для розуму».
Будь-який майстерний оратор - а Девідсон є одним з них - розуміє силу точної та лаконічної фрази. Проте вражає, як спритно він перемикається з розмови про найскладніші нейронаукові концепції на обговорення дуже простих людських турбот — наприклад, як реально покращити своє життя.
Наша розмова набуває нового напряму. Ми говоримо про те, що іноді навчання практиці уважності може помилково перетворюватися на просте тренування особистої ефективності – за допомогою посилення концентрації, механічного тренування уваги та усвідомленості. Девідсон зауважує: «Ми повинні завжди пам'ятати, що всі наші дії повинні приносити також користь іншим людям. У цьому вся різниця».
Дослідження та погляди Девідсона викликають інтерес у всьому світі і вже значно вплинули на політичні та бізнес-спільноти. За кілька тижнів до нашої зустрічі він відвідав Світовий економічний форум у Давосі, Швейцарія (2014 рік), де розповідав світовим лідерам та генеральним директорам про ці здорові якості розуму і те, чому нам так важливо їх розвивати.
Навчання добробуту як навику
Девідсону знадобилися десятки років суворих наукових досліджень, щоб з упевненістю сказати, що добробут — це навичка, якій можна вчитися і яку можна розвивати. І під час цих досліджень основним відкриттям стала нейропластичность, що є загальновизнаним поняттям.
«Вивчення нейропластичності дало нам широку концептуальну основу дослідження медитації. І ми побачили, щонавіть короткий період практики викликає зміни у мозку, які можна виміряти».
«Наш мозок постійно змінюється, свідомо чи ні — найчастіше несвідомо. Ми схильні до того, щоб бути пішаками у грі тих сил, які нас оточують. Наші дослідження, навпаки, запрошують усіх до того, щоб узяти на себе більше відповідальності за свій розум та свій мозок».
То що можна виміряти і як? На щастя, технології постійно пропонують нові прилади та неінвазивні методики для спостереження за роботою людського мозку. Центр використовує найкращі з них: магнітно-резонансну томографію (МРТ) та позитронно-емісійну томографію (ПЕТ-КТ сканнер), які створюють тривимірні скани функціональних процесів у тілі та мозку.
Одночасно масивні та елегантні, ці апарати стоять у затемнених та прохолодних кімнатах Центру. Стеля над МРТ знімна: спеціальний маніпулятор може підняти будь-який з них і перемістити в інше місце або замінити його на інший апарат за потребою. Потрібно зібрати мільйони доларів від спонсорів, що такі конструктивні рішення стали можливими.
Один із головних напрямів досліджень Центру, для якого потрібні всі ці прилади, як наш мозок впливає на наше тіло і навпаки. Девідсон підкреслює, що «це дорога в обидва кінці». Змінюючи наш мозок, ми змінюємо своє тіло, а зміна нашого тіла може змінити наш мозок.
«Один із важливих фокусів наших досліджень — запальні процеси, пов'язані з багатьма хронічними захворюваннями, — каже Девідсон. — У нас з'являється все більше доказів того, що на базовому біологічному рівні певні види медитативних практик можуть регулювати роботу запальних систем. Вони знижують інтенсивність спеціальних молекул.називаємо їх “протизапальні цитокіни”, які безпосередньо пов'язані із запаленням”.
Для цього Девідсон та інші вчені, включно з Меліссою Розенкранц (Melissa Rosenkranz), досліджували учасників курсу одноденної інтенсивної практики медитації. За описом Девідсона, це були такі ж люди, як і ми з вами — у них є робота і вони ведуть звичайне життя. З одного боку, вони добре знайомі з медитацією, і практика протягом цілого дня в лабораторії була для них посильним завданням. З іншого, вони не були багаторічними практиками медитації як ченці Тибету, роботу мозку яких Девідсон вивчав у 2000-х, приєднуючи до їх мозку електроди під час медитації і після неї.
Що ж виявилось? За словами Девідсона, учасники контрольної групи не мали таких же змін в експресії генів. Це перше дослідження, яке свідчить, що «ми можемо побачити зміни експресії генів після дуже короткого періоду практики медитації».
Як і будь-який практичний учений, Девідсон розглядає ці відкриття у ширшому контексті: «Це справді лише початок. Це дослідження порушує цілу низку питань, на які ми поки що не змогли відповісти».
Девідсон і раніше розумів, що експресія генів не є чимось «заданим та зумовленим». У своїй книзі «Емоційне життя вашого мозку» (The emotional life of your brain), написаній разом у Шерон Беглі (Sharon Begley), він уже розповідав читачам:
«Наша ДНК більше схожа на велику колекцію музичних дисків. Той факт, що у вас є якийсь диск, не означає, що ви його програватимете. Так само, якщо у вас є якісь гени, не означає, що вони стануть активними (або, як кажуть генетики, не станеться експресія цих генів). Навпаки, наекспресію генів сильно впливає наше оточення. Так, хоча ми можемо мати, наприклад, генетичну схильність до тривожності, якщо ми росли в спокійній атмосфері, це могло заспокоїти нашу «тривожну ДН» і запобігти її впливу на мозок і, як наслідок, на нашу поведінку чи темперамент. Це ніби ми ніколи не опустили цей диск у програвач».
На сьогоднішній день у Центрі проводяться понад 20 досліджень. В одних вивчається психічне та фізичне здоров'я та фактори, що призводять до хвороб. В інших спостерігають за ефектами, які надають медитація та тренування співпереживання. Треті займаються процесами дитячого розвитку та навчання.
Не дивно, що фінансові організації, університет, а також ціле покоління молодих нейронауковців так вірять у Девідсона та його дослідження — вони можуть допомогти багатьом людям. І вже помагає.