18. Фовізм та експресіонізм. Подібності та відмінності.
Своє насмішкувате і дещо образливе прізвисько фовізм (від фр. fauve — дикий) отримав від критиків у 1905 році після виставки групи молодих французьких художників у «Салоні незалежних» у Парижі. Головними героями виставки, які спільно брали участь ще в ряді показів 1905–1907 рр., були Анрі Матіс, Моріс де Вламінк, Кес ван Донген, Отон Фрієз, Жорж Брак, Анрі Манген та ін.
Бурхлива реакція на перший офіційний виступ фовізму була свідченням визнання нового явища мистецтво. Для міщанського обивателя цей живопис був незрозумілим і навіть шокуючим. За 2-3 роки фовісти набули популярності якщо не у всієї публіки, то у її значної частини.
- Легкість, кольорова радість;
- площинний комозіційний устрій;
- свобода спонтанного самовираження у кольорі.
Фовізм: збереження непорушної радості життя – максимально спрощеної та концентрованої пластичної та колористичної формули.
- Підвищена, піднесена емоційність;
- протест проти придушення особистості;
- Прагнення художника висловити себе, свій внутрішній світ з максимальною
оголеністю та гостротою;
- грубі, часом примітивні форми;
- заміщення різноманіття деталей та фарб перебільшеною різкістю зламаних
- умовні барвисті поєднання;
- бачення світу у зіткненні контрастів (біле – чорне).
Оскільки світ поставав перед експресіоністами позбавленим гармонії, незрозумілим і безглуздим, всі вони відмовляються від його зображення у такому вигляді. За всією безглуздістю світу вони намагалися побачити справжній сенс речей, всеосяжні закони, тобто прагнули до узагальнення. Реальність малюється у великих картинах, за якими зникають природні та конкретні риси. Експресіоністинамагалися показати не саму дійсність, а лише абстрактне уявлення про те, що складає її суть.