Без миш’яку не вижити - Такі Справи
- Медична допомога
- Контекст
- Репортажі
-
17. 02. 2017 0 -->
Щоб врятувати Ваню Прокудіна із села під Нижнім Новгородом, Фонд боротьби з лейкемією спорядив експедицію до Індії. Ампули з триоксидом миш'яку в коробці з написом «Небезпечно» із Делі вже двічі привозив волонтер
Чи експедиція буде останньою — щоб потрапити на український ринок, фармкомпанії змушені проводити весь цикл клінічних досліджень ліків, навіть якщо вони успішно зареєстровані в усьому світі. Поки клінічні дослідження йдуть вдруге, в Україні продовжують вмирати пацієнти, які потребують лікування, якого в нашій країні не дістати.
Іван та Аня
Тієї новорічної ночі Ваня плутал під Спаським — є таке село в Нижегородській області. Стукав у всі будинки поспіль, питав: «Де Аня?» Навіть у кучугурі застряг на машині — хоч добре, що тракторист висмикнув.
Аня покликала його святкувати Новий рік, хоч знайомі вони тоді були лише кілька місяців. Було це так — Ваня з другом оформлялися до профілакторію при університеті. Перед ними в черзі стояла Аня — смішна, тендітна дівчина.
«Всі стояли з відкритими паспортами, і вона, побачивши моє місце народження, спитала з подивом: «А ти зі Спаського?» - Розповідає Ваня. У Спаському у Вані живуть батьки. А в Ані — прабабуся. — Я здивувався і підтвердив, що так, із Спаського. Тут мій друг пожартував, що, мовляв, «хлопці зі Спаського походу в ціні».
Аня сама — із Чебоксар, а до Нижнього Новгорода приїхала вчитися. Ваня з Анею потім ще дивувалися — спільних знайомих повно, в одному університеті Нижчегород навчалися, а познайомилися тільки на останньому курсі.
Вони згадували примовки про Спаське, він жартував,вона пригощала його чебоксарськими цукерками, а на прощання покликала разом зустрічати Новий рік. «Сказала про простоту сільську, душевну, — мовляв, заїжджай святкувати, не чекала зовсім, що зважиться», — згадує Аня і сміється.
Тієї новорічної ночі Ваня Аню знайшов. Щоправда, спочатку поблукав околицями — переплутав села, а потім зник зв'язок. Насилу вибрався на трасу, а там уже Аня йому пояснила, як доїхати. Того Нового року Ваня загадав бажання. Написав на папірці, спалив, кинув у келих із шампанським і випив до дна, а сірник зберігав цілий рік. На листку Ваня написав, що хоче знайти кохання.
Того ранку у Вані пішла носом кров. Спочатку кровотечу прийняли за ускладнення від ангіни, але невдовзі почали кровоточити ясна і піднялася температура — Ваню відвезли «Швидкою» до міської лікарні. «Кров текла з носа, ми не могли її зупинити, — згадує Ганна. — Ваня щоразу непритомнів. Лікарі поставили тампони в носа, щоб зупинити кров, і поклали в коридорі». Аня вважає, що Ваню врятував лікар, який звернув увагу на пацієнта, який спливав кров'ю і запідозрив у нього хворобу крові. Того ж дня Ваню транспортували до Нижегородської обласної лікарні імені Семашка. Виявилося, що рахунок йшов на дні, Вані поставили діагноз — гострий мієлобластний лейкоз.
За два наступні роки Ваня переніс чотири основні курси хіміотерапії. Аня навчилася робити уколи та домоглася, щоб у місцевій аптеці Вані за рецептом відпустили меркаптопурин та метотрексат. Для цього довелося написати скаргу до МОЗ.
Весілля Прокудини зіграли, як тільки Вані стало краще, і його перевели на терапію, що підтримує. Аня та Ваня розписалися, а потім поїхали до Спаського, батьки зустрічали їхні будинки хлібом та сіллю.
«Було сонячно цілий день, а потім несподівано випав сніг.Згадує Аня. — Ми вранці відкриваємо фіранки — а там кучугури. Ось ми й вирішили, що цей день найщасливіший».
Індійський похід
У триоксиду миш'яку зовсім інші властивості, він атакує білки, відповідальні зростання ракових клітин. Лікарі призначають триоксид миш'яку, якщо інше лікування пацієнтам із гострим промієлоцитарним лейкозом не допомагає, або якщо хвороба повертається.
Триоксид миш'яку увійшов до стандарту лікування по всьому світу ще в середині 2000-х років, але досі недоступний пацієнтам в Україні. Тому що не зареєстровано у нашій країні. За українським законодавством результати клінічних досліджень за кордоном в Україні не приймаються. Це означає, що на шляху до українських аптек західні препарати зобов'язані пройти дослідження, навіть якщо роками використовуються пацієнтами по всьому світу.
Триоксид миш'яку — саме такі, незареєстровані, ліки. За минулий рік у трьох найбільших фондів України, які підтримують хворих на онкогематологію, ледве набралося десять пацієнтів, яким необхідний цей препарат.
Але триоксид миш'яку незамінний у лікуванні особливого варіанту мієлоїдного лейкозу, так званого гострого промієлоцитарного лейкозу. Це всього 5-10% випадків мієлоїдних лейкозів, які й власними силами досить рідкісне захворювання. Але при цьому його фактично нема чим замінити. Без цього препарату пацієнти з рідкісним діагнозом — гострим промієлоцитарним лейкозом — швидше за все не виживуть.
Щоб урятувати Ваню Прокудіна та інших пацієнтів з таким діагнозом, у 2016 році Фонд боротьби з лейкемією двічі відправляв свого співробітника до Індії, а сім'ї, лікарям та фонду довелося витратити дорогоцінний час на збір документів, які уможливили ввезення препарату. Експедиція до Індії — це не тільки час, що йде наДоставку препарату, фонди змушені витрачати чималі суми, щоб сплатити кур'єру квитки до іншої країни.
У такій ситуації закон дозволяє пацієнтам або його рідним самостійно купити та привезти в Україну незареєстрований препарат вартістю не дорожчим за 10 тисяч доларів. Біда в тому, що такі поїздки часто не по кишені пацієнтам та й шукати ліки в незнайомій країні — не завжди просте завдання. Виручають фонди - вони або направляють за препаратом співробітника, або оформляють доставку. Зробити це фонди можуть лише після отримання спеціального дозволу від МОЗ, оформлення якого зазвичай займає тиждень.
За цей час чиновники вивчають пачку документів, подану пацієнтом, і насамперед — висновок медичного консиліуму клініки про те, що пацієнту показано саме таку терапію.
Крім того, ліки треба ще знайти. Восени 2016 року до Фонду боротьби з лейкемією звернулися відразу чотири пацієнти, яким знадобився триоксид миш'яку. Директор Фонду Анастасія Кафланова сказала, що ліки для пацієнтів шукали у Таїланді та Ізраїлі, а знайшли в Індії.
«Вже рік два фонди ввозили триоксид миш'яку з Тайваню, — розповідає вона. — Але ж з'ясувалося, що препарат подорожчав. Тоді ми почали шукати своїми каналами в Ізраїлі та Греції, але і там він коштував надто дорого. У результаті зупинилися на Індії, 2016 року наш кур'єр вирушав туди двічі. Так вийшло, що препарат потрібен був терміново — лікарі стрімко закінчували запаси ліків для пацієнтів».
Оригінальний препарат – тризенокс ізраїльського виробництва Teva – вдалося виявити лише по 500 доларів за ампулу, але підсумкова вартість курсу в 11 мільйонів рублів для Прокудіних була непідйомною. У Греції те самеліки коштували дешевше — по 360 доларів за ампулу, але й таких витрат Прокудіни не потягли б.
Дженерік тайського виробництва TTY Biopharm — асадин, спочатку продавався набагато дешевше, всього по 10 доларів за ампулу. Курс лікування для Вані коштував би 300 тисяч рублів. "Сума непідйомна, але знайшли б", - зітхає Аня. Але влітку асадин підскочив у ціні у двадцять разів, і Прокудіним запропонували ліки по 200 доларів за ампулу. Вартість курсу становила 3,6 мільйонів рублів. Вихід знайшовся в Індії – препарат арсенокс INTAS Фонд у результаті купував по 12 доларів за ампулу. На курс Прокудіним знадобилося 320 тисяч карбованців замість початкових 11 мільйонів. Ці гроші за допомогою сторінки на сайті фонду Прокудин зібрали всього за три дні.
Чудеса ціноутворення виявилися не єдиною пригодою на шляху до триоксиду миш'яку. Анастасія Кафланова розповідає, що купити ліки не вдалося б без допомоги лікаря-онколога з Москви індійського походження Сомасундарама Субраманіана.
«Він допоміг нам організувати це постачання, — каже вона. — Перша доставка ліків збіглася із фінансовою кризою в Індії. У банкоматів чергували шалені черги людей, які намагалися зняти готівку. — Я не знаю, скільки б ми стояли і отримували мішок цих рупій із банкомату в чужій країні. Лікар Сома допоміг знайти готівку для оплати ліків».
На митниці до крихкого вантажу питань не виникло, розповідає Тетяна: «Співробітники повертали папку з документами в руках, зробили ксерокс та відпустили».
Не тільки миш'як
Було б добре, якщо триоксид миш'яку був єдиним ліком, який пацієнтам з онкологією доводиться доставляти з-за кордону. Але лише у 2016 році «Подаруй життя» та Фонд по боротьбі з лейкемією доставлялиз-за кордону понад 40 найменувань препаратів, без яких їх підопічні не можуть обійтись.
За 2016 рік незареєстровані ліки знадобилися більш ніж 200 підопічним фонду «Подаруй життя» — дітям з онкологічними та гематологічними захворюваннями. З урахуванням доставки фонд витратив для цього 276,8 мільйонів рублів. А Фонд боротьби з лейкемією, де незареєстрованих препаратів потребували п'ять пацієнтів, — понад чотири мільйони рублів.
При цьому більшість цих ліків успішно пройшла реєстрацію за кордоном і доступна пацієнтам з онкологією. Але не в Україні. У нашій країні клінічні дослідження, проведені інших країнах, не зізнаються.
Тому, щоб потрапити на український ринок, фармкомпанії зобов'язані заново провести та сплатити весь цикл клінічних досліджень. За даними газети «Ведомости», проведення повторного клінічного дослідження в Україні коштує від п'яти до 50 мільйонів доларів, а термін реєстрації препарату може тривати до п'яти років.
«Влучення препарату на український ринок залежить від виробника, у нього має бути комерційна зацікавленість, — пояснює ситуацію координатор програм фонду AdVita Олена Грачова. — Якщо кількість пацієнтів невелика, дуже сумнівно, що за цих вимог до реєстрації нових препаратів у нашій країні виробників цікавитиме український ринок».
Скасування вимоги врятувало б чимало життів.
«Якби не була потрібна спеціальна реєстрація ліків в Україні, питання про ввезення не стояло б взагалі: з'являється пацієнт — компанія привозить через будь-якого дистриб'ютора і продає», — робить висновок Олена Грачова.
А це означає, що ліки для Вані Прокудіна опинилися б у селі Спаському та без індійської експедиції.
Щодня ми пишемо про найважливіші проблеми в нашій країні. Ми впевнені, що їх можна подолати лише розповідаючи про те, що відбувається насправді. Тому ми надсилаємо кореспондентів у відрядження, публікуємо репортажі та інтерв'ю, фотоісторії та експертні думки. Ми збираємо гроші для багатьох фондів — і не беремо з них жодного відсотка на свою роботу.
Але самі «Такі справи» існують завдяки пожертвуванням. І ми просимо вас оформити щомісячну пожертву на підтримку проекту. Будь-яка допомога, особливо якщо вона регулярна, допомагає нам працювати. П'ятдесят, сто, п'ятсот рублів – це наша можливість планувати роботу.
Будь ласка, підпишіться на будь-яку пожертву на нашу користь. Дякую.
Бажаєте, ми надсилатимемо найкращі тексти «Таких справ» вам на електронну пошту? Підпишіться на нашу щотижневу розсилку!