Біла курка.
Батько жив у селі (у нас зараз там лишився будинок). Щовечора він та його друг ходили на «гулянки» до іншого села. Там він зустрів мою маму. До маминого села пішки йти було кілометрів 5. І щодня батько з другом вечорами ходили туди. І пізно вже вночі поверталися назад. Якось літньої ночі вони поверталися з маминого села додому. Дорога була довгою і проходила через лісопосадки та глибоке ліг.
Далі від першої особи. «Нам з Колькою час уже йти. З Галею (це моя мама) попрощався і ми пішли додому. Гарний літній вечір. Вже сонце сідає за обрій. Ідемо, балакаємо. Ось і лісопосадки здалися. Ми ніколи не боялися тут ходити. Місця для нас знайомі, рідні. Підійшли до лігва. І раптом, звідки не візьмись, з'явився туман.
Дорогу не видно з відстані витягнутої руки. Я вже Кольку і не бачу, хоч чую, він поряд йде, бовтає. Раптом ми бачимо перед нами біла курка. Звідки вона тут і на думку не спадає. А в голові з'явилася лише одна – треба цю курку спіймати. Досі я не можу зрозуміти, навіщо це нам потрібно було. Я побіг, Колька теж. Біжимо ми за нею, а навіщо біжимо, самі не розуміємо. І ніби я вже наздогнав її, ось-ось схоплю. Але немає.
Курка все вислизає від мене. Вона зникла у тумані, Кольки не бачу. Відчуваю, під ногами плескає вода. Раптом поперед мене Колька кричить. Я біжу вперед. Бачу, прямо перед собою болото, і Колька до пояса вже загруз. Якось витягнув його. Сидимо разом мовчки. Колька мені й каже: "Я курку цю спіймав. А вона в руках у мене розчинилася. А потім зрозумів. Що в болоті опинився."
Ми ще хвилин 5 сиділи мовчки. Туман потихеньку почав розсіюватись. Стало видно ліс, дорогу, ліг. Тільки все не знайоме. Наче лісопосадки наші, тільки села не видно. Тут ми зрозуміли,що знаходимося далеко від того місця, де курку бачили. За нашими розрахунками кілометра 3 ми убік відійшли. Потім до села свого майже бігом бігли мовчки. Скільки разів там ще ходив, ніколи більше тієї білої курки не бачив.
Новину відредагувавАрніка- 1-04-2014, 20:40