Біографія Костянтина Симонова - РІА Новини
Його батько Михайло Симонов був полковником Генерального штабу та зник безвісти у роки громадянської війни. Мати, уроджена княжна Олександра Оболенська, в 1919 році з сином переїхала до Рязаня, де вийшла заміж за викладача військової справи колишнього полковника царської армії Олександра Іванишева, який вплинув на життєві принципи майбутнього письменника.
Кирило Симонов навчався в Рязані, закінчив семирічку в Саратові, куди перевели вітчима. Потім продовжив освіту у фабрично-заводському училищі (ФЗУ). У 1931 році сім'я переїхала до Москви, де Симонов працював токарем на авіаційному заводі, потім токарем у майстернях Міжрабпомфільму (нині Мосфільм).
У ці роки він почав писати вірші. Перші його твори з'явилися друком у 1934 році і в тому ж році він вступив до Літературного інституту імені А.М. Горького, який закінчив у 1938 році.
Його однокурсниками були поети Євген Долматовський, Михайло Матусовський, Маргарита Алігер.
У тому ж році він вступив до аспірантури ІФЛІ (Інститут історії, філософії, літератури), але в 1939 році був направлений як військовий кореспондент газети "Героїчна червоноармійська" на Халхін-Гол до Монголії та в інститут вже не повернувся.
Незадовго до від'їзду він поміняв своє ім'я і замість початкового Кирило взяв псевдонім Костянтин Симонов (йому важко було вимовити власне ім'я, оскільки не вимовляв букву "р").
В 1940 Сімонов написав свою першу п'єсу "Історія одного кохання", поставлену на сцені Театру імені Ленінського комсомолу, в 1941 з'явилася друга - "Хлопець з нашого міста".
Упродовж року Костянтин Симонов навчався на курсах військових кореспондентів при Військово-політичній академії, отримавши військовезвання інтенданта другого рангу.
З початком Великої Вітчизняної війни (1941-1945) Симонов був призваний до діючої армії на Західний фронт: був власним кореспондентом газет "Червона Зірка", "Правда", "Комсомольська правда", "Бойовий прапор".
1942 року Костянтину Симонову було присвоєно звання старшого батальйонного комісара, 1943 року – звання підполковника, а після війни – полковника.
За воєнні роки Костянтином Симоновим було видано дві книги віршів "З тобою і без тебе" та "Війна", п'ять збірок нарисів та оповідань, повість "Дні та ночі", п'єси "українські люди", "Так і буде", "Під каштанами" Праги", щоденники, які згодом склали два томи його зібрання творів.
Після закінчення війни він перебував у численних закордонних відрядженнях. Тоді ж з'явилися його збірки нарисів "Листи з Чехословаччини", "Слов'янська дружба", "Югославський зошит", "Від Чорного до Баренцевого моря. Записки військового кореспондента".
1961 року Театр "Сучасник" поставив п'єсу Симонова "Четвертий".
У 1976 році вийшов двотомник "Різні дні війни", роман "Так зване особисте життя".
Велику документальну цінність мають мемуари Симонова "Щоденники воєнних років" і остання його книга - "Очі людини мого покоління. Роздуми про Сталіна" (1979).
Костянтин Симонов очолював різні радянські газети та журнали: у 1944-1946 роках – журнал "Прапор", у 1946 році – газету "Червона Зірка", у 1946-1950 роках і в 1954-1958 роках – журнал "Новий світ", у 1946-1958 роках -1954 - "Літературну газету".
Крім творчості Костянтин Симонов займався громадською та політичною діяльністю. У 1946-1954 рр. він був депутатом Верховної Ради СРСР. У 1949-1979 роках був членом президії Радянськогокомітету захисту миру.
У 1956-1961 роках та з 1976 року він був членом Центральної ревізійної комісії КПРС.
У 1946-1954 роках обіймав посаду заступника генерального секретаря правління Спілки письменників СРСР. У 1954-1959 роках та у 1967-1979 роках був секретарем правління Спілки письменників СРСР.
У 1943-1957 роках Симонов був одружений з актрисою Валентиною Сєровою. У травні 1950 року вони народилася дочка Марія.
Останньою дружиною письменника була Лариса Жадова (1927-1981), дочка Героя Радянського Союзу генерала Олексія Жадова, вдова фронтового товариша Симонова – поета Семена Гудзенко. Вона була відомим мистецтвознавцем, спеціалістом з українського авангарду. У них народилася дочка Олександра. Симонов удочерив дочку Лариси Катерину.
Матеріал підготовлений на основі інформації відкритих джерел