Хронічний лейкоз – хвороба проходить чи ні
Хронічний лейкоз – що це таке?
Хронічний лейкоз - це форма раку крові, що повільно розвивається, і характеризується накопиченням в кістковому мозку і крові лейкоцитів.
Якщо лейкоз супроводжується ураженням лімфоцитів, то захворювання має назву хронічного лімфоцитарного лейкозу, а у разі ураження гранулоцитів – хронічний мієлоїдний лейкоз.
Симптоми хронічного лейкозу
Перебіг хронічного лейкозу в деяких випадках може мати безсимптомний характер. Іноді можливі відчуття слабкості та хворобливості, збільшення селезінки, а також лімфатичних вузлів у ділянці середостіння та на шиї.
У випадках подальшого розвитку хронічного лейкозу відзначається зменшення маси тіла на тлі втрати апетиту, підвищена слабкість, нічна пітливість та патологічне потовиділення, регулярне підвищення температури тіла, анемія, тяжкість у лівому підребер'ї та відчуття наповненості, кровоточивість.
Найчастіше зустрічається еритремія, мієломна хвороба, мієлолейкоз, лімфолейкоз. Рідше – хронічний моноцитарний лейкоз, мієлофіброз, остеомієлосклероз, макроглобулінемія Вальденстрему.
Діагностика хронічного лейкозу
Діагностика хронічного лейкозу базується на підставі аналізів кісткового мозку та крові. Щоб визначити тип захворювання, проводять подальше додаткове обстеження.
Лікування хронічного лейкозу
Щойно діагноз хронічного лейкозу встановлено, відразу починають лікування. У розгорнутій стадії найефективніша терапія мієлосаном. Лікування зазвичай проводять амбулаторно. Якщо мієлосан не приніс позитивного результату, призначають мієлобромол.
Коли хронічний лейкоз перетворюється на термінальну стадію, застосовують цитостатичні препарати у різних комбінаціях(ВАМП, преднізолон та вінкристин, рубоміцин та цитозар). На початковому етапі термінальної стадії позитивний ефект дає мієлобромол.
Якщо при хронічному лімфолейкозі проявляється зростання лейкоцитозу та помірна лімфаденопатія, лікування починають із застосування хлорбутину. У випадках значного збільшення лімфовузлів призначають циклофосфан. Стероїдна терапія ефективна при геморагічному синдромі, аутоімунних ускладненнях, але її тривале застосування протипоказане.
Для лікування лімфолейкозу застосовують лейкоцитоферез, після якого хворі протягом багатьох років зберігають працездатність та гарне самопочуття.
Хронічний моноритарний лейкоз спеціального лікування не потребує.