ІСТОРІЯ МЕТАЛУРГІЇ УРАЛУ - ТЕХНОЛОГІЇ

Машинії та мотори. Технології та інновації. Устаткування.

Травень 2019Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
0102030405
06070809101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

Студентські роботи → Мінська колекція рефератівЄ нові!2019-05-02

Пошук уроків Завантажити на LIBRARY.BY свої 1 клік! Допоможіть таким самим студентам, як і Ви - опублікуйте свої студентські роботи, презентації. Дякую!

Додати статтю

Оприлюднити свої твори

Редагувати роботи

Зареєструватись

Доступ до модуля публікацій

Корисні посилання

Академік Леопольд ЛЕОНТЬЄВ, член Президії української академії наук

Відомий вчений-металург, академік Іван Бардін у передмові до книги економіста, академіка Станіслава Струміліна "Історія чорної металургії в СРСР"), що вийшла 1954 р. і удостоєної престижної на той час Ленінської премії, вказав на суттєву нестачу цієї монографії - неповне розкриття ній питань історії української техніки відповідного виробництва, що відбувалися в ньому змінах та відсутність аналізу тісного зв'язку економічної історії з розвитком технічного прогресу. Бардін тактовно зазначив, що, мабуть, таке широке висвітлення історії вітчизняної металургії не під силу одній людині, для цього потрібні зусилля колективу.

Якщо всі попередні дослідники – Дмитро Кашинський, БернгардКафенгауз, згаданий Станіслав Струмілін, відповідно у 1939, 1949 та 1954 роках. які бралися за опис історії української металургії, не просунули своїх робіт, задуманих як багатотомні, далі видання першої книги, яка виявлялася незмінно останньою, то монографія цих учених охоплює колосальний за своїми хронологічними рамками період - з найдавніших часів до наших днів.

Хоча їх книга присвячена уральській металургії, вона фактично дає ґрунтовне уявлення про шляхи та способи розвитку цієї промисловості в нашій країні, оскільки Урал у XVIII – XIX ст. був головним її металургійним районом і досі їм залишається, навіть незважаючи на створення потужних виробничих областей у центрі європейської частини України та на Півночі.

* Міжнародний комітет зі збереження індустріальної спадщини (прим. ред.).

твердості та стійкості. Саме воно зумовило перехід людей від варварства до цивілізації, сприяло розвитку осілого способу життя, виникненню міст та найдавніших держав, появі культури, мистецтва та зародків наукових знань.

Залізні вироби на Уралі датуються І тис. до зв. е. А з ІХ ст. там почали виплавляти у домницях (шахтних печах) сиродутне залізо. З появою у регіоні українських майстрів у другій половині XVI – XVII ст. набули розвитку металургійні промисли, а також кілька невеликих залізоробних заводів, де метал плавився у вищеназваних печах і проковувався вручну.

По-справжньому велика уральська металургія зародилася в першій чверті XVIII ст. (Правління Петра I) - тут звели ряд великих доменних та кувальних підприємств, що діяли за допомогою водяних двигунів. Впровадження доменного виробництва, зміна одностадійного способу отримання сиродутного залізадвостадійний варіант - виплавку спочатку чавуну, та був із нього готового продукту - стали найбільшим історія галузі технічним переворотом. Він супроводжувався різким зростанням продуктивності праці та поліпшенням економічних показників. Перехід від використання м'язової сили покупців, безліч тварин до застосування гідравлічної енергії різко підняв роль металургії економіки держави і розширив її географічні рамки.

Автори праці вважають, що завдяки виключно сприятливим природним умовам (велика кількість лісів, багатство високоякісних руд, що неглибоко залягали, наявність численних гірських річок, придатних для спорудження гребель) Урал став головним центром гірничозаводського будівництва України і до середини XVIII ст. перетворився на найбільший навіть за світовими масштабами промисловий район. Металургія регіону в цей період формувалася на розвиненій технічній базі, що відповідала рівню найкращих заводів Швеції, Німеччини, Англії та Франції. Уральські доменні печі протягом усього століття вважалися найпотужнішими та високопродуктивними в Європі. Створення тут виробничого комплексу дозволило Україні вже на той час наздогнати західні країни з випуску металу. Крім того, вдалося відтіснити на другий план на світовому ринку металів Швецію – колишнього лідера галузі. Вітчизняне залізо тоді експортувалося до багатьох держав Старого Світу (особливо до Англії) і навіть до США.

са модернізації, трансформування традиційного аграрного суспільства на сучасне індустріальне.

На жаль, на Уралі через неможливість перейти на мінеральне паливо, повної відсутності залізниць, відокремленості краю, відірваності його від центру країни та інших промислових районів, все це проходило зі значним запізненням (якщо порівнювати зрозвиненими західноєвропейськими державами), розвивалося повільніше і в більш обмежених масштабах, мало свою специфіку: використовувалося деревно-вугільне паливо, панували гідравлічні двигуни. До того ж кріпосний лад, що існував, стримував впровадження технічних досягнень: парових машин, високих доменних печей, гарячого дуття, поліпшення способів отримання заліза (пудлінгування та ін), широке застосування прокатних пристроїв. Якщо в Англії носіями технічного прогресу, за рідкісними винятками, виступали майстри-практики та підприємці, то характерною особливістю "промислового перевороту" у першій половині ХІХ ст. на Уралі була активна участь у ньому вчених, які впливали на перебіг процесу. Так, роботи члена-кореспондента Петербурзької АН Петра Соболевського відіграли важливу роль в обґрунтуванні холодного дуття, праці Павла Аносова та Павла Обухова вплинули на становлення сталеливарної справи, а твори Володимира Рашета – на будівництво доменних та мідеплавильних печей.

Саме тоді всю уральську металургію з деревно-вугільного палива перевели на мінеральне, що дозволило використовувати потужніші печі та агрегати, і як наслідок – різко підняти продуктивність. Для реалізації цієї ідеї організували обмін залізною рудою та кам'яним вугіллям між Уралом та східними районами країни (Кузбас). Поряд із традиційним випуском чавуну, заліза, сталі, міді було освоєно виготовлення алюмінію, магнію, нікелю, цинку. Впровадили передові технології у кольоровій металургії: в алюмінієвій промисловості - гідролужний варіант отримання глинозему, у виробництві цинку - гідроелектрометалургійний спосіб. Таким чином, Урал перетворився на один із індустріальних центрів Радянського Союзу. стор. 100

У період Великої Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945 гг.металургія регіону, що виробляла в довоєнний період, переважно рядові сталі, була перебудована на випуск якісної продукції для оборонної промисловості. У широких масштабах було організовано виготовлення високоякісних та легованих сталей та сплавів, броньового листа, вперше у світі використовували швидкісне автоматизоване зварювання корпусів танків, виливок та штампування танкових веж. Урал став "кузнею зброї", "арсеналом Перемоги".

У 1990-ті роки, вступивши в період ринкової економіки та відповідно різкого зниження в країні металоспоживання, підприємства Уралу вдвічі скоротили випуск своєї продукції. Вони почали пристосовуватися до умов ринку та орієнтувалися на постачання за кордон сировини та напівфабрикатів. Їм вдалося стати найбільшими у світі експортерами чорних та кольорових металів.

* "Оутокумпу" – фінський концерн, виробник металів. Відрізняється тим, що самостійно розробляє необхідні виробничі технології та з успіхом реалізує результати цієї роботи. Так, його фахівці розробили технологію виваженої плавки, різні способи одержання міді (прим. ред.).

за рахунок комплексної переробки руд та мінералів та залучення у виробничий процес природних багатств Полярного Уралу, Республіки Комі* та Сибіру.

Автори аналізованої праці укладають, і з ними можна цілком погодитися: міцні традиції, кваліфіковані кадри, техніко-технологічне переоснащення виробництва, що розгортається, дозволяють з упевненістю дивитися в майбутнє уральської металургії. Зазначимо: значну увагу в цій роботі приділено визначенню її місця у світовій індустріальній цивілізації на всіх етапах модернізаційного перетворення. У кожному розділі книги за допомогою порівняльно-історичного методу показуєтьсярозвиток протягом п'яти останніх століть уральської металургії на тлі відповідної галузі країн Західної Європи та США. Авторам дуже переконливо вдається, підтверджуючи свої аргументи об'ємним фактичним матеріалом, спростувати думку про глибоке відставання вітчизняної металургії порівняно з іншими розвиненими країнами.

Останнім часом уральськими науковими співробітниками проведено низку великих досліджень з вивчення структури та фізико-хімічних властивостей металів, термічної обробки сталей та сплавів, використання металургійної сировини. Ними ж була запропонована технологія комплексного використання качканарських руд (основного джерела отримання ванадію), що має для Уралу, і успішно вирішено завдання постачання країни ванадієм на базі титаномагнетитових руд, вироблено комплекс прогресивних схем переробки бідних окислених нікелевих руд.

Розглянута монографія є унікальною і не має аналогів у світовій історіографії. За своїми методологічними підходами вона перевершує сучасні дослідження західних вчених на дану тематику, вирішує проблеми першорядної важливості не тільки для уральської металургії, а й для України в цілому. Широко висвітлює багатий історичний досвід уральської металургії, вона буде корисна зайнятим у відповідному виробничому комплексі інженерно-технічним та керівним кадрам, науковцям, викладачам, студентам, краєзнавцям, усім, хто цікавиться етапами розвитку галузі, історією Уралу та Укаїни.

* Див: Д. Рундквіст, Н. Юшкін. Тімано-Уральська скарбниця. - Наука в Україні, 2002, N 4 (прим. ред.).

** Див: Л. Леонтьєв, В. Пономарьов. Академічна наука – металургам. - Наука в Україні, 2000, N 4 (прим. ред.).