Як я навчив сина не смітити
Мовчки вийшов із машини, відкрив багажник, звільнив від продуктів один із ашановських пакетів, вивів сина з машини та попросив зібрати все сміття з узбіччя. У сина гординя, ще й дружина спробувала заступитись.
Але жінка була відправлена в машину слухати музику, а синові пояснив, що поки він не принесе мені повного пакету сміття, ми далі не поїдемо, і відповідно всіх "ніштячків", обіцяних нами, вже не буде.
Син спочатку зі сльозами, а потім із якимось азартом на очах пішов збирати сміття. Я взяв другий пакет і пішов поряд.
За неповні півгодини ми очистили невелику ділянку дороги від слідів життєдіяльності нашого народу і повернулися до машини.
Далі я пояснив синові, чому він пішов збирати сміття – бо Україна це його Батьківщина, а Батьківщину треба любити. Говорив багато, нудно (як вважає моя дружина), з прикладами, але те щоб він зрозумів.
А наприкінці син спитав: - А чому ти пішов збирати за мною?
– Те, що ти кинув обгортку у вікно – це насамперед моя помилка. Я упустив щось у твоєму вихованні, і тому мав понести покарання разом з тобою.
Незабаром синові буде 13 років, у нього дві маленькі сестрички, і вчора я із задоволенням спостерігав, як він учить їх не смітити.
Дякую моєму батькові - його життєва мудрість при нашому вихованні так сильно мені допомагає правильно повчати своїх повчат :)