ЯК НЕ ПРИВЧАТИ ДИТИНИ ДО РУКІВ (а заодно до кохання, підтримки та самостійності)
Давно ви лежали на спині, безпорадний, наляканий і неспокійний, не керуючи рухами рук та ніг? Ви ще занадто малі, щоб заявити про себе та просити допомоги інакше, ніж криком. Але ваш плач залишається голосом у пустелі – ви лежите один. Вас так виховують.
Дорогі дорослі, шепну вам на вушко:
— Якщо не бажаєте, щоб ваш малюк виріс міцним і здоровим, мав стійку нервову систему – не беріть його на руки.
— Якщо не хочете, щоб у нього вироблявся в достатку гормон росту, не беріть на руки.
— Якщо сподіваєтесь припинити годування груддю якомога раніше – не беріть на руки.
— Вважаєте, новонароджений не потребує впевненості, що його люблять? У відчутті безпеки та надійного тилу у кільці теплих обіймів? Немає необхідності природно навчатися емоційної та фізичної прихильності? Тоді відмовляйте йому в руках, не захитуйте і якнайчастіше залишайте одного в ліжечку.
Часто за сумнівом, брати чи не брати дитину на руки на першу вимогу, стоїть банальне незнання етапів дитячого розвитку. Привчання до рук – міф. Перебування на руках – природне право. Згадайте тваринний світ – де це бачено, щоб дитинчаті, що потребує уваги, в ньому відмовлялося? По багато днів і місяців матері носять їх на собі або в зубах, тримають постійно під боком, поки дитинчата не подадуть сигнал, що готові до роздільного існування.
Тілесний контакт – базова потреба. Це порятунок від страху, безпорадності, загрози незвичного поки що світу. Це лікування від фізичного дискомфорту - спазмів в животі і головного болю. Так, у деяких новонароджених болить голова!
Брати на руки часто — це про майбутню впевненість, самостійність, відчуття цінності себе.
Найперше почуття, з яким дитина знайомиться вутробі матері – дотик. Завдяки внутрішньоутробним дотикам він заспокоюється, вивчає світ довкола себе, його мозок активно розвивається. Ті ж процеси продовжуються і після народження. Контакт «шкіри до шкіри» стимулює в організмі немовляти вироблення соматотропіну – гормону росту та інших обмінних процесів.
З давніх традицій пестування прийшла до нас фраза: дитину виношують вісімнадцять місяців дев'ять місяців в утробі і дев'ять місяців на руках.
Для новонародженого малюка контакт із руками батьків життєво необхідний. Хвилюватися про майбутню самостійність немає причин – з віком ситуація змінюється: з дитиною шести-дев'яти місяців алгоритм взаємодії вже інший, з'являються нові правила спілкування.
Я регулярно проводжу групи психологічної підтримки молодих матерів. На заняттях жінки діляться досвідом як пережити нелегкі перші місяці. Як справлятися з домашніми справами та втомою, коли малюк постійно проситься на руки.
Деякі мами спрощують побут і без жалю відкладають справи, щоби по першому крику підхопити на руки сина чи дочку. Інші знаходять вихід у використанні слінгу. Комусь зручніше вдатися до допомоги рідні чи домробітниці.
Вірне розташування пріоритетів плюс трохи креативності - і процес носіння дитини на руках перестає сприйматися як каторга.
Дотримуйтесь внутрішнього відгуку на дитячий заклик і обов'язково знайдете спосіб організувати життя по-новому на найближчі півроку.
І бережіть дитину від порівнянь. Ваш малюк і малюк сусідки розрізняються не тільки зовні, але й роботою нервової системи, запасом стресостійкості, емоційними запитами. Тому одному необхідно чимало часу проводити на руках, іншому достатньо кількох хвилин на годину.
Скільки слів нескажи, не напиши – ними не пояснити тілесного досвіду. Пропоную спільний експеримент: прямо зараз лягайте на підлогу і уявіть, що не керуєте власним тілом. Ви не в змозі перевертатися, повзти, навіть зрушити з місця не в змозі, кінцівки рухаються хаотично і не підкоряються. Незатишно, тривожно, хочеться тепла та дотиків. Вам потрібно, щоб про вас подбали. Потрібні руки, в яких ви блаженно заснете.
Час іде, а рук нема. Що ви відчуваєте? Розпач, страх? Біль та дискомфорт? Чи, так і не дочекавшись, розчарування та апатію?
Це лише експеримент і ви доросла людина. Уявіть, що ж тоді відбувається з почуттями і тілом вашої дитини.
У ранньому дитинстві дитина засвоює материнський і сімейний посил, а надалі переносить його на весь світ. Тож нехай мамині руки, руки батька та інших рідних повідомляють йому: ми чекали на тебе, ти наша коштовність. Ми зігріємо, нагодуємо, не дамо образити. Ми захистимо та допоможемо впоратися з труднощами життя. Ти в безпеці. Ти любимо.
Одного разу ваша дитина наїсться і, сита любов'ю, впевнена і самостійна, піде, підкоряти величезний світ. А поки що - тримайте його міцно і близько до серця.