Які порядки панували у турецькому гаремі

За законами шаріату кожен мусульманин міг мати чотири законних дружин. Ідею гарему турки запозичували у Візантійській імперії, після падіння якої султанські палаци стали поступово заповнюватися все більшою кількістю наложниць, служниць та євнухів. Декого з них захоплювали на полі бою, інших купували на невільничому ринку, треті приходили самі в пошуках кращого життя, а деяких дарували як подарунок, як наприклад наложницю Роксолану, яка стала дружиною найвідомішого турецького султана Сулеймана I. У роки правління цього султана кількість жінок в гаремі досягало кількох сотень, а в середині наступного століття їх було вже понад тисячу.
У гаремі панували свої усталені порядки. Там правила сувора ієрархія. Найбільшу владу в ньому мали мати правлячого султана, валіде-султана, і начальник варти євнухів – кизлар агаси. Нижче за ними слідували дружина султана і старша наставниця, а потім хранителька коштовностей, старша покоївка, господиня суконь, доглядачка лазень, чтиця Корану.

Надалі більшість дівчат так і залишалася на становищі рабинь і прислуги, оскільки навіть тих, кого пророкували в наложниці, далеко не завжди могли переступити поріг султанських покоїв. Адже деякі султани любили лише своїх дружин, а були й такі, що взагалі зневажали жінок. Наприклад, Осман II, прямуючи в гарем, одягав на ноги туфлі з металевими шпильками. Їх скрегіт по кахлю був сигналом мешканкам гарему, що потрібно якнайшвидше забиратися з дороги. Показати на очі султану вважалося поганим тоном. Дівчат представляли правителю лише під час офіційних церемоній або тоді, коли він висловлював бажання подивитися танці, послухати співи чи музику.

Темноюстороною життя гарему були інтриги та боротьба за владу між близькими родичами султана. Нерідко конкурентки у боротьбі вплив у гаремі висікалися різками чи жорстоко знищувалися. Їхні тіла зашивались у мішок та скидалися у води Босфору. Прикладали до цього руки самі султани. Так, Ібрагім I, прозваний «Божевільним», одного разу втопив весь свій гарем тільки для того, щоб заповнити його новими мешканками.
Після смерті султана гарем покійного монарха, як правило, переводився в інший палац, і там колишні дружини і наложниці, за винятком наймолодших і найкрасивіших, тягли під замком жалюгідне існування до кінця свого життя. Змінити щось було не можна, оскільки ці порядки в гаремі турецького султана були непорушними.