Які порядки панували у турецькому гаремі

Гарем (заборонене місце) - це відгороджена від решти світу частина мусульманського житла, де проходило життя жінок і дітей у суворій відповідності до норм ісламу. Які порядки панували тут? Яким було життя у наложниць та прислуги?

За законами шаріату кожен мусульманин міг мати чотири законних дружин. Ідею гарему турки запозичували у Візантійській імперії, після падіння якої султанські палаци стали поступово заповнюватися все більшою кількістю наложниць, служниць та євнухів. Декого з них захоплювали на полі бою, інших купували на невільничому ринку, треті приходили самі в пошуках кращого життя, а деяких дарували як подарунок, як наприклад наложницю Роксолану, яка стала дружиною найвідомішого турецького султана Сулеймана I. У роки правління цього султана кількість жінок в гаремі досягало кількох сотень, а в середині наступного століття їх було вже понад тисячу.

У гаремі панували свої усталені порядки. Там правила сувора ієрархія. Найбільшу владу в ньому мали мати правлячого султана, валіде-султана, і начальник варти євнухів – кизлар агаси. Нижче за ними слідували дружина султана і старша наставниця, а потім хранителька коштовностей, старша покоївка, господиня суконь, доглядачка лазень, чтиця Корану.

Всіх молодих дівчат, які знову прибули в гарем, обов'язково звертали до ісламу. Потім проводили спеціальну перевірку щодо виявлення розумових і фізичних здібностей і, відповідно до віку і переваг, розміщували в різних кімнатах. Спальні зазвичай розраховувалися на сто чоловік і мали центральний прохід, яким ходили наставниці. За кожною наставницею було закріплено 10 дівчат, яких вона навчала турецькій мові, рукоділлю, музиці, танцям — усьому тому, що височіло їх в очах чоловіка. Увільний час їм надавалася можливість відпочивати та розважатися. Грати в різні ігри дівчата могли, як у гаремі, так і в навколишніх садах.

Надалі більшість дівчат так і залишалася на становищі рабинь і прислуги, оскільки навіть тих, кого пророкували в наложниці, далеко не завжди могли переступити поріг султанських покоїв. Адже деякі султани любили лише своїх дружин, а були й такі, що взагалі зневажали жінок. Наприклад, Осман II, прямуючи в гарем, одягав на ноги туфлі з металевими шпильками. Їх скрегіт по кахлю був сигналом мешканкам гарему, що потрібно якнайшвидше забиратися з дороги. Показати на очі султану вважалося поганим тоном. Дівчат представляли правителю лише під час офіційних церемоній або тоді, коли він висловлював бажання подивитися танці, послухати співи чи музику.

А ось якщо султан раптом відзначив якусь дівчину, неважливо - наложницю чи служницю, то тоді у неї з'являвся шанс змінити своє безглузде і одноманітне життя в гаремі. У разі вагітності її нагороджували титулом «султанші року», і якщо народжувався хлопчик, на деякий час щасливій матері надавалася можливість керувати всім гаремом. У виняткових випадках султан міг навіть одружитися з нею, і тоді за законом вона наділялася відповідним посагом. Але якщо до весілля справа не доходила, мати спадкоємця все одно отримувала деякі привілеї, у тому числі власну почет служниць і євнухів. Іноді її видавали заміж за важливого султанського сановника, після чого вона переходила до його гарему вже на становищі вільної жінки. Цікаво, що кар'єру в гаремі можна було зробити і без участі султана, просто за вислугою років, і таким чином жінки займали досить високе становище на службових сходах.

Темноюстороною життя гарему були інтриги та боротьба за владу між близькими родичами султана. Нерідко конкурентки у боротьбі вплив у гаремі висікалися різками чи жорстоко знищувалися. Їхні тіла зашивались у мішок та скидалися у води Босфору. Прикладали до цього руки самі султани. Так, Ібрагім I, прозваний «Божевільним», одного разу втопив весь свій гарем тільки для того, щоб заповнити його новими мешканками.

Після смерті султана гарем покійного монарха, як правило, переводився в інший палац, і там колишні дружини і наложниці, за винятком наймолодших і найкрасивіших, тягли під замком жалюгідне існування до кінця свого життя. Змінити щось було не можна, оскільки ці порядки в гаремі турецького султана були непорушними.