Казка про собачий хвіст

Коли вона народилася, була це просто біленька нісенітниця, що вміщалася на долоні, але, оскільки у неї була пара чорненьких вушок, а ззаду хвостик, ми визнали її собачкою, і так як ми обов'язково хотіли щеня-дівчинку, то і дали їй ім'я Дашенька ...

Ну, слухай, Даша, якщо хвилинку посидиш спокійно, я тобі розповім казку… Про що, питаєш? Ну, хоч би казку про собачий хвіст.

Так ось, жив-був один песик, звали його Фоксик. Знаєш, як він виглядав? Він був весь біленький, тільки вушка у нього були чорні, очі чорні, як агат, а чорний ніс, як антрацит. А на знак того, що він справжній, чистокровний тер'єр, у роті, на самому небі, була у нього чорна пляма — точнісінько як у тебе. Хоча ти, бач, про цю пляму і не знаєш, ну, я якось тобі покажу, коли будеш перед дзеркалом позіхати і роззявиш рота до вух.

Хвіст у Фоксика був, скажу я тобі, страшенно довгий, майже такий самий довгий, як його родовід, і виляв він цим хвостом так здорово, що міг їм тюльпани збивати. Цього він собі, звичайно, не дозволяв, Дашенько, але хвіст у нього був просто чудовий!

Був цей песик Фоксик великий герой і нікого у світі не боявся. Гарних людей він не кусав і гостей теж, тому що цього робити не слід; але якщо він почує про якусь недобру людину, наприклад хоч про розбійника, — одразу кинеться на нього і загризе. Так прямо й схопить за горло і почне його тріпати; тому й кінець.

Почув він одного разу, що десь у горах, у печері — тобто у великій кам'яній будці, — живе страшний дракон. Знаєш, що таке дракон? Це такий злий і неприємний семиголовий пес, який пожирає тварин і людей, і навіть собак, можеш собі цеуявити? Уяви собі, скільки всього дракон може з'їсти, адже в нього сім голів!

І ось наш Фоксик вирушив у гори, щоб цього дракона перемогти.

І як ти думаєш, здолав він його?

Звичайно, здолав: він стрибнув і вчепився драконові у вухо, як ти мамі. Дракон завищав і втік.

Ось який герой був цей Фоксік! Іншим разом вирушив він на бій зі страшним велетнем, який жив далеко-далеко, десь біля Панкраца. Був той велетень знаменитим людожером і собакоїдом, і знали його під грізним ім'ям Кошкодав. Але Фоксик його анітрохи не боявся, бо був у нього на шиї нашийник із собачим жетоном (це чарівний талісман, він надає собакам величезної сили, бо кожен порядний песик носить такий жетон).

Як, на твою думку, переміг його Фокс? Переміг! Він вчепився велетню в ногу і розірвав на ньому штани, і коли велетень Кошкодав побачив, що у Фоксика є на шиї чарівний собачий жетон, то вилаявся так страшно, що навіть сіркою запахло, і втік.

Ти задоволена, правда?

Ну, бо бог трійцю любить, вирушив відважний Фокс у похід проти найгрізнішого татарського хана Пелікана, що жив десь там, біля Страшніц.

Насамперед він на того татарина хоробро кинувся з гавкотом. Хан Пелікан так злякався, що в нього душа пішла в п'яти, і так затремтів, що навіть свої окуляри знайти не міг. Оскільки без окулярів він бачив погано, а Фоксик безстрашно махав хвостиком, хан подумав, що він махає якоюсь шаблею чи палашем. І він схопив свій кривавий меч, і почав їм розмахувати, і, уяви собі, негідник такий собі, відрубав Фоксику кінчик хвоста!

Тут Фоксик, само собою, розлютився, забув і про хвостик, весь наїжачився і вчепився татарському хану в п'яту.

Але ж у хана душа була в п'ятах, тож богатирФоксик випустив душу злого татарина, і той упав мертвим і більше в наших краях не показувався.

І ось, щоб вічно жила пам'ять про цю славну перемогу над кровожерливим татарським ханом, усі прямі й чистокровні нащадки героїчного Фоксика, так звані жорсткошерстні фокстер'єри, дають собі відрубати кінчик хвоста.

І тобі, Дашенько, теж його відрубають, коли настане час. Це трошки боляче, що правда, то правда, але не біда — треба тільки це акуратно зробити.