Коли ми те, що бачимо, приймаємо за міраж
Коли ми те, що бачимо, приймаємо за міраж, Душа здатна оцінити іншу суть яви, І випробувати не знаний, по істині, кураж, Що може не одну її з розуму, часом, звести.
Шкода тільки те, що ті миті скороминущі, Непередбачувані їх прояви в неї, Зазвичай поводиться смішно і безтурботно, Купається в яви, де все вирішено.
Вирішено не через силу, відсутність свободи, А в тому, що повинна бачити, так, як усі, Де соціум диктує, без кінця, свої закони, Написані явно не в своєму розумі.
Все, що у своєму, написані Природою, Мораль Її не піддається сумніву, Вона сама ж створює і руйнує всі перепони, Ті самі, що нас призводять до просвітління.
І змушують кожного задуматися над тим, що не завжди де тонко, там і рветься, а також і про те, що ми є ніким, ми фантоми, над чим весь світ сміється.
Тим міражем, що прихований від «зорких» очей, Тієї яви, що не знає пороку, Де все живе не представляє мотлох, А вчить всіх незліченним урокам.
Де знання набуваються працею, Де жертовність собою перебуває в пошані, Де немає поділу на свій чи чужий, І немає ворогів, до новонаданої роботи.
Коли ми те, що бачимо, приймаємо за міраж, Душа здатна оцінити іншу суть яви, І випробувати не знаний, по правді, кураж, Так усвідомити, що ми, додому все ж таки дійшли.
Відбулася інверсія понять сприйняття, Наш світ «реальний» став по суті міражем……)))