Лейшманіоз собак
Ян Ремсі, Данієлла Ганн-Мур та Сюзан Шоу
Лейшманіоз – захворюваннясобак, що має велике значення та ендемічне для Середземноморської зони Європи, Близького Сходу, а також тропічних та субтропічних областей у всьому світі. У Європі збудником лейшманіозу собак є Leishmania infantum. Інші види лейшманій заражають собак у Південній Америці та на Близькому Сході.
Збудник переноситься піщаними бліхами (Phlebotomus spp).
Через тривалий інкубаційний період цього захворювання (до 6 років і більше) можна не побачити зв'язку клінічних проявів, що розвинулися, з історією карантину або подорожжю до ендемічної зони.
Клінічні ознаки
В ендемічних районах собаки зустрічаються з джерелами зараження у дуже ранньому віці. В одних з них розвивається імунітет, інші хворіють у субклінічній формі, яка пізніше може давати рецидиви, і в третіх розвивається захворювання із класичними клінічними ознаками. Паразит стимулює надто активну, але неефективну В-клітинну відповідь, і в той же час пригнічує активацію макрофагів, що дозволяє йому поширитися по всьому організму на тлі масової продукції імуноглобулінів та імунних комплексів. Утворюються і специфічні, і неспецифічні антитіла (включаючи аутоантитіла).
Захворювання протікає з періодичними загостреннями та згасаннями клінічних проявів; до характерних симптомів відносяться неспецифічна млявість, полідипсія та анорексія.
При клінічному обстеженні зазвичай виявляються такі ознаки:
- лихоманка
- втрата ваги
- генералізоване збільшення лімфатичних вузлів
- блідість слизових оболонок (через анемію)
- ексфоліативний дерматит
- алопеціїперіорбітальної області
- гіперкератоз подушечок лап
- занадто сильне відростання пазурів
- виразкові та вузликові дерматити (через васкуліт та грануломатозне запалення)
- переміжна кульгавість (через імуноопосередкований поліартрит)
- панофтальміти.
Ці симптоми вказують на велике імуноопосередковане ураження органів. Шкірні прояви дуже характерні; в результаті ексфоліативного дерматиту на спинці носа, навколо очей та вушних раковин утворюється характерний сріблястий наліт.
Діагностика
До характерних клініко-патологічних ознак лейшманіозу собак відносяться виражена гіперглобулінемія, що розвивається в результаті масового утворення β-глобулінів. Електрофорез сироваткових білків може показати моноклональну або біклональну гаммапатію. Заражені собаки часто позитивно реагують на пробу Кумбса та тест на антинуклеарні антитіла. При нефропатії із втратою білка виявляється тяжка протеїнурія.
Діагноз ставиться виходячи з демонстрації паразита в пунктатах з лімфатичних вузлів чи кісткового мозку, пофарбованих барвниками Гімзи чи Лейшмана разом із типовими клінічними ознаками. Паразити також можуть виявлятися в забарвлених по Гімзі або Лейшман біоптати шкіри; застосування імуногістохімічних методів посилює чутливість.
Серологічні методи (імуноферментний аналіз, твердофазний імуноферментний аналіз, аглютинація) можна використовувати для підтвердження діагнозу в неендемічних областях. Через відносно тривалий інкубаційний період до моменту появи клінічних ознак результат, швидше за все, буде позитивним. Створено тест-системи для діагностики лейшманіозу методом ЦПР. Для ендемічних районів характерний супутнійерліхіоз; потрібно подбати про те, щоб усунути супутню інфекцію, особливо у собак, схильних до кровотеч.
Лікування та профілактика
Зоонотичний потенціал організму низький, але нехтувати ним не слід, особливо для осіб зі зниженою функцією імунної системи.
Перед початком терапії слід ретельно оцінити міру поширення системного захворювання. Для кожної ураженої системи органів потрібна підтримуюча терапія.
В основі лікування лейшманіозу собак лежать препарати, що містять сполуки пятивалентной сурми, у поєднанні з алопуринолом. У Європі найпоширеніший меглумін антимонат. При монотерапії цим препаратом часті рецидиви хвороби, і підтримки періоду ремісії потрібно багаторазово повторювати курс. Ситуація значно покращується при паралельному застосуванні алопуринолу під час індукційної терапії та після закінчення курсу лікування антимонатом. Алопуринол використовується для профілактики захворювання молодих собак, які контактували із джерелом інфекції. Препарат недорогий і ніяких побічних ефектів при тривалій терапії не відмічено. Альтернативним препаратом є натрію стибоглюконат, але в Європі він менш доступний. У випадках розвитку резистентності до сполук сурми можна перейти на амфотерцин, але його використання обмежене через нефротоксичність і відсутність загальноприйнятих норм дозування.
Вакцин протилейшманіозу собак не існує!
Лікування супутнього ерліхіозу необхідне в областях, котрим характерна ця інфекція, наприклад, Італії, Півдні Франції та Іберії.
Прогноз залежить від ступеня дисфункції органів та швидкості постановки діагнозу. Якщо собаку планують лікувати, прогноз обережний, хоча прогноз щодо контролю над клінічнимипроявами добрий.