Столяру Джузеппе потрапило під руку поліно, яке пищало людським голосом

Давним-давно в містечку на березі Середземного моря жив старий столяр Джузеппе, на прізвисько Сизий Ніс. Одного разу йому потрапило під руку поліно, звичайне поліно для топки вогнища взимку.

- Непогана річ, - сказав сам собі Джузеппе, - можна змайструвати з нього щось на зразок ніжки для столу. Джузеппе вдягнув окуляри, обмотані мотузкою, - так як окуляри були теж старі, - покрутив у руці поліно і почав його тісати сокиркою. Але тільки він почав тісати, чийсь надзвичайно тоненький голосок пропищав:

- Ой-ой, тихіше, будь ласка!

Джузеппе зсунув окуляри на кінчик носа, почав оглядати майстерню - нікого. Він заглянув під верстат, - нікого. Він глянув у кошик із стружками, - нікого. Він висунув голову за двері - нікого на вулиці.

"Невже мені здалося?" - подумав Джузеппе.

Він знову взяв сокирку і знову, - тільки вдарив по поліну.

- Ой, боляче ж, говорю! - завив тоненький голосок.

На цей раз Джузеппе злякався не на жарт, у нього навіть спітніли окуляри. Він оглянув усі кути в кімнаті, заліз навіть у осередок і, повернувши голову, довго дивився в трубу.

"Можливо, я випив чогось невідповідного і в мене дзвенить у вухах?" - розмірковував Джузеппе. Ні, сьогодні він нічого непридатного не пив. Трохи заспокоївшись, Джузеппе взяв рубанок, стукнув молотком по задній його частині, щоб у міру – не надто багато і не надто мало – вилізло лезо, поклав поліно на верстат і тільки повів стружку.

- Ой, ой, ой, ой, слухайте, чого ви щиплеться? - відчайдушно запищавтоненький голосок.

Джузеппе впустив рубанок, позадкував, позадкував і сів просто на підлогу: він здогадався, що тоненький голосок йшов зсередини поліна.