Вік друг чи ворог, Ксенія Чурмантеєва
Якщо ви живете у світі, то ви старієте.
Якось ніяково писати очевидні речі, але люди ставляться до свого старіння по-різному. Хтось не забуває про те, що старіє, ні хвилину, але є й такі, хто взагалі про це ніколи не думає. Це дві крайності; більшість із нас десь між ними.
Але справа не тільки в тому, як часто ми згадуємо, що старіємо. Важливо, як ми до цього ставимося: засмучуємось? терпимо? радіємо? Коли ми розуміємо, що стали ще на рік старшим, чи намагаємося ми прогнати цю думку подалі чи приймаємо цей факт із вдячністю? Те, як людина ставиться до старіння, показує, чи готовий він прийняти саму себе і чи готовий він поставитися до інших людей без упередженості, незважаючи на їх вік.
Взаємини людини з процесом старіння можуть коливатися в діапазоні від ворожнечі до дружби:
1. Старіння як «ворог»
Ті, хто описує процес старіння у термінах боротьби, бояться старіти. Для них бути старим означає бути вразливим, рухатися у бік неминучої деградації та розпаду. І вони щосили опираються, «борються зі старістю», незважаючи на те, що старіння - це природний процес життя, і роблять все, щоб відстрочити старість за допомогою такої зброї як «ботокс», фарба для волосся та сумнівні біодобавки.
2. Старіння як «чужинець»
Ті, хто ставляться до старіння як до чогось чужого собі, взагалі заперечують сам факт власного старіння. Вони всіляко наголошують, що їм взагалі не знайома ця фаза людського життя, старість для них не існує. "Хто я? Старію? Нізащо!" Зрозуміло, і така реакція — наслідок страху, лише тактика інша: не боротися, а тікати.
3. Старіння як «сусід»
У багатьох людей взаємини зі старіннямприблизно як з неприємним сусідом по сходовій клітці: його доводиться терпіти, а зіштовхуючись з ним у ліфта - ввічливо вітатись, але розлучитися з цим сусідом вони вважають за краще якнайшвидше. Для таких людей хвороби – неминучі симптоми старшого віку, які слід переносити стоїчно, як і прояви ейджизму. Жодних хороших сторін у старіння вони не бачать.
4. Старіння як «друг»
Ці взаємини із старінням можна назвати осмисленими. У них, як і в будь-якій дружбі, часом бувають труднощі та проблеми, але ж вона приносить багато приємних і радісних хвилин. Люди, які ставляться до старіння як до близького друга, усвідомлюють його сильні сторони, захищають його від нападок та дискримінації та сподіваються, що попереду у них багато щасливих днів разом.
Ставлення кожного з нас до старіння можна помістити у певне місце на шкалу «ворог-чужинець-сусід-друг», але при цьому неважко помітити, що протягом життя ми переміщуємося за цією шкалою.
У дитинстві ти не можеш дочекатися, коли станеш старшим. Коли тебе питають, скільки тобі років, ти відповідаєш: «Дев'ять і сім місяців» або «Майже 12!», а то й накинеш собі кілька літ. У дитинстві вік не лише наш друг — це наш супергерой, який принесе із собою суперздатності! Підлітки чекають не дочекаються, коли ж, нарешті, стануть достатньо дорослими, щоб отримати права водія, вступити до університету, знайти справжню роботу, одружитися…
Але десь дорогою — скажімо, у середині життя — наше зациклене на молодості суспільство починає нам вселяти, що вік — це не друг, а ворог, і ми починаємо вірити в це.
Але робити це зовсім необов'язково. Наші відносини з віком, з процесом старіння можуть залишитися ніжною дружбою на все життя, варто тільки зрозуміти, що досвід,який ми накопичуємо з роками, це скарбниця душевних і духовних дарів, що постійно поповнюється, треба тільки бути готовим їх прийняти.