Віра та Іслам, ПРО ЩО ПОВИНЕН ДУМАТИ МУСУЛЬМАНИН, ВСТАВ НА МОЛИТВУ
Коли хазрат Алі б. Абі Таліб (радіаллаху анх) готувався встати на молитву, обличчя його починало жовтіти, а все тіло тремтіло. На питання, що з ним у цей час відбувається, він відповів:
''Мене охоплює страх. Та й як мені не боятися, адже настає час, коли Всевишній Аллах суворо оглядає землю, з його горами та рівнинами, а також небеса, дивлячись на те, як його творіння виконують молитву, дану їм у вигляді милості, на збереження?
Хатем-уль-Асам (рахметуллахі тааля алейх) на запитання про його ставлення до молитви відповів:
''При наближенні часу молитви, роблю ретельне омивання і йду на місце майбутньої молитви. Тут сідаю і намагаюся зосередитись, відкинути всі сторонні думки. Потім встаю на молитву. Стоячи на молитві, уявляю собі: Каабу між двома своїми бровами; Міст Сират у себе під ногами; Рай і Пекло – праворуч і ліворуч від мене; Азраїла (Ангела, що забирає душі), уявляю ширяючим над собою, а цю Молитву, - вважаю останньою своєю молитвою. Стоячи перед Всевишнім Аллахом зі страхом та надією, вимовляю вступний такбір. Потім повільно, вникаючи у зміст слів (наскільки це можливо), читаю на згадку з Корану. Потім, з найнижчою покірністю, у стані повного зосередження, здійснюю поясний та земний поклони.
Таким чином, зі щирістю (Іхляс) у серці здійснюю всю молитву.
Після закінчення молитви намагаюся зберегти в серці побоювання про прийняття чи не прийняття моєї молитви.''
(З книги «Іхйа-і Улум-ід-Дін» Імама Абу Хаміда аль-Газалі).