Воротар «гірників» сподівається повернутися до збірної
Його кар'єра розпочиналася просто фантастично. Пізно прийшовши у футбол, Богдан Шуст за лічені роки доріс до основного воротаря «Карпат», потім одразу заграв у «Шахтарі» і поїхав на чемпіонат світу 2006 року у складі національної збірної України. На жаль, потім Богдан втратив місце в «основі» «гірників», а потім взагалі вирушив шукати щастя в інших командах. Після дискваліфікації Олександра Рибки Шуста, що блукав по орендах, спішно повернули до Донецька, а сам голкіпер називає це не інакше, як подарунком долі. Про це Богдан розповів у інтерв'ю FCSD.tv.
— Богдане, як же все-таки відбулося ваше повернення до «Шахтаря»? — Все сталося дуже швидко. «Шахтар» та «Іллічівець» зібралися на своїх базах одночасно. Раптом пролунав дзвінок від Олександра Спиридона, який повідомив мені, що я терміново маю прибути в розташування «гірників». Після узгодження всіх питань із наставником маріупольців Ігорем Леоновим, я вирушив до Донецька на тренування «Шахтаря».
Раптом пролунав дзвінок від Олександра Спиридона, який повідомив мені, що я терміново маю прибути в розташування «гірників».
— Які емоції після повернення?— Найрадісніші! Тому що повертаєшся до команди, в якій хотів би грати. Ідучи в оренду в інші команди, ти розумієш, що там отримаєш більше ігрової практики, набуваєш впевненості, і тільки з таким багажем треба повертатися до «Шахтаря». Але так склалося – неприємності в Олександра Рибки, і мені довелося повернутись. А мені треба доводити, що мене недаремно повернули.
— Для вас це другий шанс стати номером один у «Шахтарі»?— Якщо доля дає такий шанс, то треба скористатися ним. Все, що від мене залежить, я роблю: викладаюсь на тренуваннях, не даю собіслабини ні в побуті, ні на заняттях. Дотримуюся дисципліни і максимально вбираю все, що говорять на установках тренери.
- Що змінилося в команді за час вашої відсутності? - Прийняли мене дуже тепло, оскільки з багатьма футболістами добре знайомий, а з рештою познайомився на зборі в Еміратах. Мені здалося, що змінилися відносини всередині команди – вона стала ще дружнішою. Почуваєшся членом сім'ї, де кожен готовий тобі допомогти і немає жодних проблем. Атмосфера в «Шахтарі» насправді просто відмінна!
- Як оцінили б минулі збори?- Мета перемогти в турнірах в Еміратах та Іспанії перед командою ставилася, але не вийшло. Втім, важливіше набрати той рівень кондицій, що вимагає від нас тренерський штаб. Ми викладалися на тренуваннях та іграх на всі сто відсотків. Це були дуже добрі збори – всі працювали з бажанням, і не можна нікого дорікнути. Тренерський штаб, до речі, подякував команді за виконану роботу. Але й футболісти теж професіонали, і розуміють, що відповідальність на зборах – відповідальність за виконання головних завдань навесні.
— Психологічно готові до конкуренції за пост номер один? Звичайно, якби я хоч у чомусь сумнівався, то який тоді сенс повертатися? Сьогодні я викладаюся повністю, і завтра робитиму те саме. Ну а далі рішення за тренерським штабом, хоча багато що, звичайно, залежить і від мене самого.
— Богдане, ви пізно прийшли у футбол, і стали воротарем. Чому? — Справді, я прийшов у спортшколу лише з восьмого класу, причому для мене це було відкриття, що футболом можна займатись безкоштовно. За рік мене перевели до футбольного спецкласу. До речі, дякую батькам, що не перешкоджалимоїй кар'єрі. Вони так і сказали це твій вибір. Напевно, мені пощастило, адже на той час у спортшколах не було тренерів по воротарях, а з моїм приходом з'явився наставник для голкіперів – Юрій Суслов. Вдячний і першому тренеру – Миколі Дударенку. А воротар я став із досить прозової причини: я досі не люблю бігати! (Усміхається).
— З спецкласу мене зарахували до «Карпат-2», а тренер Володимир Журавчак порадив мене Мирону Маркевичу, і я почав тренуватися з першою командою. Після вильоту до першої ліги пішов основний воротар клубу - Тлумак, залишилися Мартищук і я. Шанс надали мені. Але того сезону у Львові я так і не закінчив, прийнявши пропозицію «Шахтаря». На мене звернули увагу після кубкової перемоги Карпат над гірниками. Через деякий час Юрій Дячук-Ставицький сказав мені про інтерес із Донецька. Я взагалі не роздумував – одразу дав згоду на перехід. Президент львівського клубу Петро Димінський побажав удачі, і я поїхав до «Шахтаря».
— Це була гра з «Ліллем» у Кубку УЄФА, яку ми програли у Франції – 2:3. У тому матчі я наробив помилок, але тренер мені довіряв, продовжував ставити, що допомагало мені рости у професійному плані.
— Той 2006 рік у вас і справді вийшов запаморочливим: дебют у «Шахтарі» та вигране чемпіонство, запрошення до національної збірної та чемпіонату світу в Німеччині, визнання вас за опитуваннями найкращим воротарем країни.— Ну- найкраще визнання – це коли команда виграє і завойовує трофей. А особисті титули не мають великої ролі. Шанс зіграти на Євро-2012? Шанси є завжди. Але я ж говорю – ворожіннями не займаюся, і до досягнення мети звик іти крок за кроком. Я не знаю, що буде в найближчий рік.два, тому що перед собою я ставлю завдання кожен божий день – максимум віддаватися на тренуваннях, уважно слухати настанови тренерів і не давати собі поблажок. Ну а моя футбольна мрія грати в національній збірній і бути прикладом для підростаючого покоління.
Під час сезону дружина Оксана та донька Софійка завжди вдома у Донецьку. А під час зборів чи пауз у чемпіонаті їдуть до Хмельницького до батьків дружини, які допомагають виховувати внучку.
— Сім'єю ви придбали вже в Донецьку. Як ваші близькі поставилися до повернення до «Шахтаря»? — Розділили зі мною мою радість. Під час сезону дружина Оксана та донька Софійка завжди вдома у Донецьку. А під час зборів чи пауз у чемпіонаті їдуть до Хмельницького до батьків дружини, які допомагають виховувати внучку. Усі розуміють, що мені випав шанс, при цьому я повернувся до своєї рідної команди. А це додаткова мотивація як у кар'єрі, так і в житті.