Журналістика чи блогінг – ось у чому питання - Життя у текстах
Райана Ольга Чорних
Журналістика чи блогінг – ось у чому питання
У Ягеллонському університеті мене вчили, що журналістика – це четверта влада, і ніяк інакше. Я в це якось одразу повірила і продовжую вірити до сьогодні. Саме тому текст моєї колеги Асі Поплавської «Мої стосунки з текстами» мене, м'яко кажучи, збентежив. Напевно, я дуже консервативна і не вважаю, що письменство колись замінить журналістику.
За всієї поваги до блогерів, як до основних представників нових медіа, я ніколи не погоджуся із твердженням, що «багато блогерів давно заткнули за пояс журналістів». Хоча б тому, що, на мою скромну думку, блогінг та журналістика – це принципово різні речі, порівнювати які трохи некоректно. Навіть незважаючи на те, що деякі представники влади так відчайдушно намагаються представити блоги як один із різновидів ЗМІ, тим самим підкоривши їхню діяльність Закону «Про засоби масової інформації» з усіма наслідками.
Не все те журналіст, що блогер
І здавалося б, а що у цьому поганого? Хіба це не мрія будь-якого журналіста – писати лише те, що хочеться та як хочеться. Адже іноді, сидячи за черговим завданням, коли рядок у голову не лізе, так і хочеться залишити муки та зайнятися тим, що справді цікаво тут і зараз, а не тим, що доручив виконати «дядько».
Воно, звичайно, так, але ж ми говоримо про журналістику, як четверту владу, про вплив на аудиторію, створення громадської думки, професіоналізм і рівень. Уявіть, якби хірург оперував лише тих, кого йому хочеться оперувати чи так, як йому хочеться, бо так попросив пацієнта. І взагалі надрізи робив би кухоннимножем і штопав би циганською голкою, бо так йому зручніше і взагалі більше подобається.
Можливо, порівняння комусь видасться не зовсім коректним. Але, пропрацювавши в журналістиці так чи інакше 14 років, я мало бачу відмінностей у нашій професії з тим, що робить хірург. За значимістю, звісно.
При цьому я в жодному разі не хочу нівелювати роль блогерів. Тому що сама дуже часто вдаюсь до їхньої допомоги і використовую їх як джерела інформації, як правильно зауважила Ася. Тому що блогери, особливо вузькоспеціальні або ті, що живуть у регіонах, які мені цікаві (я говорю про Близький Схід і Північну Африку), допомагають особисто мені краще зрозуміти досліджувану тему і зробити мої тексти живішими, як знову ж таки написала моя колега.
Але в той же час, я часто спостерігаю ситуації, коли блогери мало піклуються про якість інформації, спосіб її подачі, про мову та стилістику. І тут справа не меншому, ніж у журналістів, професіоналізмі, а в специфіці цільової аудиторії. Що б ти не написав, тебе все одно прочитають. Більше, чи менше, але прочитають.
Блоггінгу бути!
Сама я особисто дуже люблю блогінг. Мені подобається висловлювати свою точку зору, обговорювати якісь проблеми, обговорювати та знаходити нові теми для своїх текстів. На мою думку, це виховує багато особистісних якостей – вміння слухати, аргументувати, виявляти терпіння тощо.
Інша справа, що я ніколи не погоджуся, що журналістика і блогінг – це речі, які взаємозамінні або того гірші, взаємовиключні. Швидше, що доповнюють одна одну і допомагають аудиторії сформувати чіткіший погляд на ту чи іншу проблему.