02. Моя історія про те, як я поїхав до табору як вожатий. Частина 2: Довгоочікуваний приїзд
Через кілька годин ми прибули до табору. Ще під час під'їзду до головних воріт, пофарбованих блакитною фарбою, я став все сильніше відчувати тривогу, що табір залишився не зворушеним з часів радянського союзу. Незабаром мої здогади підтвердилися. Відразу після воріт стояв автомат із видачі газування з сиропом, а будівлі виглядали дуже старими.
Через кілька хвилин після прибуття нас почали розподіляти по загонах. У нас з Вікою сформувався 8-й загін, наймолодший із решти. Діти були від 6 до 11 років.
Час був 17:30, а рівно о 6 на нас чекала естафета, яка називалася «Фотополювання». До цього часу Віка займалася загоном, а я заповнював список загону, вказуючи імена дітей, їхніх батьків, на що вони мають алергію і чим вони захоплюються. Таким чином, у нас було 15 дітей у загоні. З них 6 любили співати, 3 малювати, четверо хлопчаків любили грати у футбол, та одна танцювати. Поки були організаційні моменти, настав час естафети.
Ми побудували наш непосидючий загін і вирушили на Плац, де нам пояснили завдання естафети. Загалом нам видали аркуш станцій, куди ми мали прийти з загоном і зробити фотографії на певну тему. Наприклад, біля станції багаття, діти повинні були сісти в коло, як у телепередачі Будинок-2, а хлопчик із загону повинен був сісти в центр у позицію, ніби він зізнається дівчині у своїх почуттях. Ну і всі станції були в подібному дусі якихось значних та особливо помітних місць у таборі. А після закінчення естафети, вожатим потрібно було відправити в додатку What's app фотографії найцікавіших фотографій.
Після естафети настав час вечері. Ми всі настільки зголодніли, що з'їли нашу вечерю дуже швидко.
Після вечері був вечірній захід «Секрети Леонардо», але він мені практично не запам'ятався. Та йзагін наш лише сидів на лаві, і жодної участі не брав.
Далі у нас була дискотека. На жаль, не весь наш загін танцював, лише деяка частина. Інша частина бігала, веселилась. Того вечора я зіткнувся з характерами дітей, які були в моєму загоні. Ви, мабуть, могли подумати, що хлопці шкодували і в чомусь не поступалися? Ви подумали у правильному напрямку, хіба що масштаби були набагато більшими, особливо у таких дітей як: Рисков Олександр, Евеліна (коротко Ева), Азамат Беерденов.
Під час усієї зміни ці три людини завдавали великих турбот, і з ними я ще довгий час намагався шукати спільну мову.
Ви колись розмовляли зі стінкою? Ні? А я, мабуть, так. У мене виникло таке відчуття, тому що я розмовляв з вихованцем свого загону, а він, сидячи навпаки, мене лише зрідка поглядав убік. Провівши з Сашком виховну бесіду, ми вирушили на дискотеку.
Незабаром час був уже 11 годин, деякі діти після трудомісткого дня захотіли спати, і ми з Вікою вирішили провести «ПГС» (Поки Горить Свічка). У народі коротко-свічка, свічка. Завдання цього заходу було просте: розслабити дітей, і щоб вони висловилися по дню, розповіли про свої враження та побажання наступного дня. Ну а після цього, ми вирушили корпусами і почали готувати дітей до сну.
О 00:00 ночі почалася планерка. Я не описуватиму цей момент, але лише додам: «був розбір польотів», прохання вожатих по госп.частини для хлопців і т.д. На планерці я зміг краще розглянути колектив вожатих, і з деякими почав заводити знайомства.
Планерка закінчилася о 3 годині ночі. Чесно, мені дуже хотілося спати, і я не міг ніяк зрозуміти, як я тримаюсь на ногах. Але лягти спати мені не вдалося, тому що сусід покімнаті (жили ми в кімнаті для Вожатих), а його звали Рустам-попросив скласти йому компанію і навідатися в інший корпус (фактично на іншому кінці табору), і забрати чайник у дівчаток. Ну, що ж залишалося робити, як не погодитись і не вирушити у нічну пригоду? Ми прийшли, забрали чайник, потім повернулися, вбахнули чайку з пряниками і лягли спати. Правда, спав я погано, бо в кімнаті було дуже душно, над вухом дзижчали комарі, а о 4-й годині ранку заспівали півні і вже зовсім відбили всяке бажання на нормальний сон.