70 років операції Вісла остаточно вирішили українське питання - BBC Україна
Share this with
Зовнішні посилання відкриються в окремому вікні.
Зовнішні посилання відкриються в окремому вікні
Ідея переселення з подальшою асиміляцією українців серед поляків не була новою. Історик Володимир В'ятрович звертає увагу, як ще перед початком війни уряд Другої Речі Посполитої готував рішення "щодо зміцнення польського елементу у східній Малопольщі, які дуже нагадували акцію "Вісла".
Українців переселяли, щоби ліквідувати УПА
До складу "Вісли" увійшли сім дивізій чисельністю понад 20 тисяч військових, які користувалися найновішими засобами зв'язку та підтримкою розвідувальної авіації. Їм протистояли дві тисячі повстанців. Таке співвідношення наводить істориків на думку, що оперативну групу створили не лише для боротьби з УПА.
Рівно через місяць після вбивства генерала до українських будинків прийшли військові з вимогою збиратися. Так розпочалася акція виселення, що охопила територію Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя.
Переселяли всі українські та змішані родини. Військові забирали колишніх комуністичних партизанів, членів Комуністичної партії Західної України, Польської Робочої Партії та Управління Безпеки української національності.
Боротьба із підпільниками відійшла на другий план. Поляки виселяли з населених пунктів, що розташовувалися далеко від осередків УПА.
Українці збиралися кілька годин
Офіційно влада дала населенню день-два для виїзду, але насправді українці збиралися протягом кількох годин.
Військові приходили до села під ранок і вже в обід конвоювали переселенців до залізничної станції. Поляки робили все засвітло, щоб уникнути засідок УПА.
Українці нашвидкуруч збирали два дозволені візки рухомого майна та залишали будинки. Тим, хто не мав своїх коней, допомагали солдати.
У примітивних санітарних умовах товарних вагонів, поряд із живим "інвентарем", подорож переселенців тривала в середньому від трьох до семи днів, а іноді ще довше.
Запечатані конверти визначали кінцевий пункт призначення
Після прибуття до місця призначення військовий комендант ешелону передавав переселенським органам запечатані конверти з характеристиками сімей. Згідно з директивами, сім'ї, підозрювані у співпраці з УПА, селили окремо, а інші – так, щоб їхня чисельність не перевищувала 10% місцевого польського населення. Крім того, українців не селили у приморській та прикордонній зонах, а також поблизу воєводських міст.
У концтаборі Явожно для ув'язнених проводили "українські процесії".
Головним розподільчим та контрольним пунктом був Освенцім, через який йшли майже всі поїзди зі сходу на захід та північ. Звідси жителі одного села могли роз'їхатися у різні місцевості, віддалені на сотні кілометрів. Тут жорстоко допитували і за найменшої підозри у співпраці з УПА поправляли до концтабору Явожно.
Селяни становили найбільшу частину в'язнів цього табору. Їх заарештовували по кілька десятків людей за принципом колективної відповідальності, іноді за колючий дріт відправляли цілі сім'ї разом із жінками та дітьми. Серед заарештованих були греко-католицькі та православні українські священики, вчителі, лікарі. Дехто потрапляв у полон за спробу повернутися із заходу на рідні землі.
Позбавлені мови, віри та майна
Комуністична влада не приховувала своєї мети повної асиміляції переселенців у новому польському середовищі, а тому заборонялавживати стосовно них слово "українець".
Розуміючи глибоке значення церкви у житті переселенців, поляки переслідували греко-католицьких священиків, не дозволяли створювати парафії, а віруючих направляли до римо-католицьких костел. Православні християни також були у складній ситуації, зокрема в Ольштинському воєводстві вони не володіли жодним релігійним об'єктом.
Переселенці потрапили у несприятливі матеріальні умови. Незважаючи на обіцянки уряду надати заможні господарства, які залишили німці, вони часто селилися по кілька сімей у напівзруйнованих будинках.
За кілька років, під час політичної відлиги, деяким українцям пощастить повернутися на рідні землі. Однак, позбавлені юридичних прав, вони лише зможуть викупити власні господарства.
Поляки вороже ставилися до українців. "Віслу" не засудила навіть католицька церква. На думку доктора історичних наук Ігор Ільюшина, організувавши цю акцію, непопулярні комуністи підігравали антиукраїнським настроям та намагалися сподобатися полякам.
Акція "Вісла" "остаточно вирішила українське питання" - саме таке завдання зафіксували міністри громадської безпеки та національної оборони у спільному проекті навесні 1947 року.