Аморальність як принцип
Тепер звернемося до нульового варіанту етики, тобто до її відсутності. Ми назвали цей варіант позаморальним або аморальним. Він входить у загальну систему етичних правил як " тривіального рішення " , і грає у ній таку ж роль, як і нуль у математиці.
Даний варіант може бути описаний чотирма тавтологіями, еквівалентними відносно один одного:
Мені немає справи до інших, як і їм, до мене.
Як інші поводяться до мене, нехай так далі й поводяться.
Як я поводився по відношенню до інших, так я й надалі поводитимуся.
Це позиція "чесної байдужості" по відношенню до чужих і своїх дій. Вона зводиться до визнання того, що "інші діють, як вважають за потрібне, і я теж дію, як вважаю за потрібне". Ображатися нема на кого, будь-які претензії марні, дивуватися нічому, і можна від кого завгодно чекати чого завгодно. Єдині критерії, що працюють, — позаморальні: дії можуть бути ефективними чи ні, от і все.
Такого типу людина може все життя поводитись відповідно до норм даного суспільства, але тільки тому, що боїться покарання, що походить від інших людей чи держави. Якщо з якоїсь причини у нього немає підстав побоюватися неприємностей для себе, він здатний зробити все, що завгодно, не відчуваючи при цьому жодних докорів совісті: він робить те, що вважає за потрібне, і все.
Існують як окремі люди, так і спільноти людей (організації або навіть "народи" [36]), які практикують таку поведінку як норму. Як правило, всередині таких спільнот існує жорстка система взаємного контролю, що дозволяє своєчасно запобігати випадкам небезпечної для колективу загалом поведінки та карати за провини. Позаморальність таких людей стримується і зовнішніми факторами, оскільки оточуючі люди,як правило, не довіряють таким людям, справедливо очікуючи від них "що завгодно".
Не слід, проте, вважати таку позицію «злом». Вона не протистоїть етиці (як, зрештою, і її протилежності): вона взагалі нічому не протистоїть, а просто ігнорує етичні принципи. З іншого боку, ця позиція сама є принциповою і не є просто «слабкістю». Людина, що дотримується її, відчуває власну правоту, так само, як і така, що дотримується якоїсь етичної системи. Більше того, дана позиція вимагає відомого самообмеження: наприклад, людина, яка займає її, не має права ображатися на будь-які дії оточуючих по відношенню до нього, оскільки вона не має можливості засуджувати ні свою, ні чужу поведінку.