Англійські правила поведінки
Англійські правила поведінки - Контрольна Робота, розділ Мистецтво, Англійські форми ввічливості Англійські правила поведінки. Англійська ввічливість - орієнтована по відношенню.
Ось основні правила англійської ввічливості: треба бути простим, невимушеним, уважним до співрозмовника робити все так, як це зручно іншому. Тому не можна бути розумнішим у розмові, ніж співрозмовник, краще одягненим, ніж гості, непоступливим до сусіда, поблажливим до інших чи тріумфувати перемогу над суперником, показувати свою перевагу, радіти своїй перемозі чи чужій поразці. Треба бути простим і тихим у всіх сенсах.
Говорити треба повільно: саме повільна мова є поважною. Вона має бути спокійною. Не можна «виходити з себе», помічати помилку іншого. Не можна підкреслювати свою ввічливість і вихованість, не можна хвалитися своїми знаннями, ерудицією, талантом у будь-якій галузі. І при всьому тому вихований англієць правдивий. Він не буде лестити, розхвалювати і перехвалювати - це лакейство. Поряд із повагою до інших має існувати повага до себе. Треба триматися гідно, але без важливості.
А що шанувати в інших? Насамперед - свободу та спокій. Тому молодший не повинен першим вітатися зі старшим (старшим за віком, з жінкою і лише в окремих випадках - зі старшим за громадським станом). Старший може привітатись з молодшим першим і протягнути йому руку, але може цього й не зробити і тоді в цьому немає нічого образливого, оскільки причин, через які старший не вітається, може бути багато. Він може не привітатися, щоб не перервати розмову, що почалася, не порушити настрій присутніх, не збентежити молоду людину тощо. Якщо доводиться йти раніше, то, щоб не порушити компанію, слід це зробити «англійською» - непрощаючись.
Останнє знають усі, але перше – увійти, не вітаючись, «англійською» знають мало хто. Дотримуватися цих норм важко, але саме ця поведінка і природно для англійської людини - ввічливої, уважної до інших, делікатної, інтелігентної. Англійська ввічливість поширюється на багато життєвих ситуацій.
Наприклад, увійшовши до універмагу, контори або пивної, англієць терпляче чекає, поки його помітять, поки до нього «звернуться безпосередньо». Вважається, що прохач, яким є будь-який клієнт, не повинен намагатися привернути до себе увагу обслуговуючого персоналу якимось вигуком, жестом чи іншим способом. Реально існуючою особою стаєш лише після того, як до тебе звернулися із запитанням: «Так, сер? Чим можу допомогти?" Скільки б людей не юрмилося біля прилавка, продавець має справу лише з одним покупцем.
І якщо статечна домогосподарка набирає тижневий запас продуктів для своєї численної сім'ї, не слід спробувати вловити хвилинну паузу, щоб запитати, чи є сьогодні у продажу печінка. Не заради того, щоби взяти її без черги, а просто дізнатися, чи є сенс стояти і чекати. На подібне запитання відповіді не буде. Зате коли настане ваша черга, можна не кваплячись вибирати собі печінку, принагідно розпитувати м'ясника про те, чи пощастила його такса, обговорювати з ним чергову зміну погоди та інші місцеві новини.
Причому ніхто з тих, хто стоїть позаду, не виявить жодного роздратування або нетерпіння. Адже кожен тут чекає своєї черги не лише заради покупки, а й заради того, щоби повністю заволодіти увагою продавця. Англійська ввічливість - це тягар обов'язку і бажання справити сприятливе враження інших. Ввічливість і запобігливість до оточуючих, породжує в англійця почуттязадоволення, підносить його над чужих, а, передусім, у власних очах.
Англійцям майже невідомі такі риси сучасного побуту, як груба репліка, роздратований вигляд чи навіть відчужена байдужість з боку продавця універмагу, кондуктора автобуса чи чиновника у конторі. Лондонець вважає зрозумілим, що люди, з якими він вступить у контакт заради тієї чи іншої послуги, поставляться до нього не тільки чемно, але й привітно. Торговець газетами на перехресті, касир у метро, клерк на пошті вміють знаходити для кожного з незнайомих осіб, які змінюються перед ними, доброзичливу посмішку.
Англійці просто не звикли, щоб до них ставилися інакше, тому дуже болісно реагують на будь-які прояви грубості та бездушності. Треба підкреслити, однак, що дух привітності та доброзичливості, що пронизує англійський сервіс, невіддільний від взаємної ввічливості тих, хто обслуговує, і тих, кого обслуговують. До клієнтів належить ставитися як до джентльменів і леді, маючи на увазі, що вони дійсно будуть поводитися як такі.
Наприклад, якщо запрошують до чаю, до обіду і т.д., то приходити потрібно вчасно, абсолютно точно. Можна раніше, але не більше ніж на 10 хвилин. Інакше це може спричинити незручність господарям. В Англії, як ніде, дуже важливу роль відіграють манери поведінки за столом.
Потрібно обов'язково дотримуватися основних правил цього ритуалу, інакше Вас вважатимуть неввічливим. За англійським столом нудно. Окремі індивідуальні розмови за столом не ведуться, тому що треба говорити тихо та повільно. Усі повинні слухати того, хто говорить і, за потреби, підтримувати розмову. Про що говорять англійці за їжею? Насамперед про погоду. Жінки говорять ще про прислугу – скаржаться. Говорять про літні подорожі. Хто не мандрував - говорить прокуди він збирається поїхати.
Абсолютно заборонено говорити за столом про політику, спорт, релігію: ви можете бути різних переконань із сусідом, і це може схвилювати співрозмовника. Якщо ви почнете розмову на ці теми вас чемно, уважно вислухають, не перебиваючи, але розмову не підтримають. Взагалі слухати співрозмовника з увагою та інтересом – обов'язково. Перебивати неприпустимо, навіть вибачившись. Після столу, не можна знову продовжувати розмову з сусідом по столу, занадто багато уваги одному співрозмовнику - чи то дама чи чоловік - це неввічливо.
Гостю, який уперше в будинку, господар показує свій будинок, але не хвалиться. Але гість має робити компліменти господареві, його будинку, його саду. Лицемірство? Ні! Гість не повинен хвалити все поспіль, одноманітно та нудно. Він повинен знайти щось, що його зацікавить, що йому сподобалося, з приводу чого може звернутися з питанням до господаря. Нудний вигляд у гостя - образливий, якщо тільки може образити людина неввічлива з виховання.
Справа в тому, що в англійців існує золоте правило: можна ображатись лише тоді, коли вас хочуть образити. На просту невихованість ображатись не можна: вас просто не запросять вдруге – ви «не того суспільства». Не можна ображатися на нерівного, або на непристойного правил: наприклад, на іноземця або на художника. Дуже тверді та розумні правила існують в англійців і в тому, хто кому поступається місцем у машині або дорогу в дверях. Сцени в дверях, як у Чичикова з Маніловим, в Англії були б просто незрозумілі: адже дорога належить старшому (зрозуміло, віком), дамі, господареві.
Вона - як би його власність і він має право її поступитися, «подарувати». Молодшому дорога не належить, і переуступати її старшому не має права. Двоє підходять до дверей.Старший мовчки робить жест, пропонуючи пройти молодшому. Обов'язок молодшого злегка вклонитися і швидше скористатися подарунком. Від подарунка не відмовляються. Якщо молодший з якихось обставин виявився першим біля дверей він не робить жесту, що запрошує.
Він просто трохи відходить і чекає, поки пройде старший. Найчастіше старший, особливо дама, користується своїм правом. Але якщо молодший - гість у будинку, господар майже завжди поступається йому дорогою. Все відбувається швидко та майже непомітно. Ну а якщо обидва рівні і не один не хоче взяти на себе роль старшого? Це просто: після секунди збентеження один із двох робить необхідний жест. Сперечатися тут неввічливо. Знімати одяг із вішалки - це справа тільки лакея чи самого власника. Хазяїн не знімає пальто з вішалки, але коли гість його зняв, він бере в нього пальто з рук і допомагає гостю одягнутися.
Це настільки просто і природно, що іноді гість, знявши пальто, сам подає його господареві, щоб той допоміг йому вдягнутися. Це навіть добре: це знак того, що гість не сумнівається у добрих до нього почуттях господаря. Жест цей дружній. Вихована і ввічлива людина впевнена у дружності оточуючих. 1.2 Англійська мовний етикет Англійська мовний етикет - це сукупність спеціальних слів і виразів, що надають чемну форму англійської мови, і навіть правила, за якими ці слова і висловлювання використовуються практично у різних ситуаціях спілкування.
Відхилення від офіційного рівня ввічливості в офіційній обстановці сприймається як явна неповага до співрозмовника і може призвести співрозмовників до конфлікту і навіть розриву офіційних відносин.
Тому треба суворо дотримуватись офіційного рівня ввічливості там, де він необхідний і передбачений етикетом. На нейтральному рівні ввічливостіздійснюється ввічливе спілкування між незнайомими людьми, і навіть між тими знайомими людьми, які перебувають у офіційних чи фамільярних відносинах. Фамільярний рівень ввічливості характерний для спілкування в сімейному та родинному колі, а також між друзями та приятелями.
Англійський мовний етикет - це одна із складових сил великого мистецтва подобатися і розташовувати до себе людей. Слова, які висловлюють прохання, подяку і, найголовніше, вибачення, є головними у спілкуванні англійців одне з одним. Іноді англійці висловлюють ввічливість такими способами, які завжди зрозумілі в інших мовах. Людині буває досить важко відразу освоїти необхідний набір англійських формул ввічливості. Чемне звернення до незнайомої людини починається з вибачення за занепокоєння.
Потім після вибачення можна звернутися з питанням, проханням, зауваженням і т.п. За деяких обставин до незнайомої людини звертаються не з ввічливим проханням, питанням тощо, а лише з вибаченнями. Так, наприклад, у театрі, проходячи між рядами крісел, трапляється подбати про незнайомих людей, які вже зайняли свої місця, змушуючи когось підтиснути ноги, відвести коліна вбік або навіть підвестися. У цих і подібних випадках ввічлива поведінка полягає в тому, щоб за кожне таке занепокоєння вибачитися.
Взагалі слова, що висловлюють прохання, подяку і, найголовніше, вибачення, є головними у спілкуванні англійців один з одним, і цих слів так багато, що часом складається враження, ніби англієць висловлює одну й ту саму думку нескінченно довго, точно розмовляє з глухим. «Вибачте», «Жаль, але маю сказати…», «Боюсь, що…» - всі ці висловлювання не мають жодного відношення до наміру вибачитися, висловити жаль і вжетим паче продемонструвати побоювання.
Існує безліч різних способів вираження нерішучості. Один із них - використання слів, які «пом'якшують» висловлювання, роблячи його менш прямим і наполегливим. Іноді використовується кілька «пом'якшуючих» слів одночасно, що робить пораду, прохання тощо. ще більш «нерішучою». Загальне ж правило таке - чим менш «прямо» ви висловлюєтеся, тим ввічливішим ви здаватиметеся.
Звідси потяг до вставних оборотів на кшталт «мені здається», «я думаю», «можливо, я не правий, але», призначеним вихолостити визначеність і прямолінійність, здатну призвести до зіткнення думок. Найпоширенішими епітетами в розмовній мові є слова «дуже» і «досить-таки», що пом'якшують різкість будь-якого затвердження чи заперечення (Погода здалася мені досить холодною). Уміння терпляче слухати – не є знак згоди, а ознака гарного виховання.
Англійці схильні до недомовленості та передбачливості. Не лише перебільшення, а й навіть визначеність лякає їх, як остаточний вирок, який не можна заперечувати, не ображаючи когось чи не обмежуючи власної гідності. Недореченість ж передбачлива, оскільки вона визнає свій тимчасовий характер, допускає поправки, доповнення і навіть перехід до протилежної думки.
Коротше кажучи, англієць уникає розкривати себе, і ця риса відбита в етиці усного спілкування. Виявляти нав'язливість, намагаючись розмовляти з незнайомою людиною, за англійськими уявленнями не лише неввічливо, а в певних випадках навіть злочинно – за це можуть притягнути до кримінальної відповідальності. Англійська бесіда сповнена заборон. Крім слів "так" і "ні", чітких тверджень і заперечень, вона старанно уникає особистих моментів, всього того, щоможе здатися непробачним вторгненням у чуже приватне життя.
Згодом переконуєшся, що в англійській бесіді першорядну роль відіграє не сам по собі словесний обмін, а його підтекст, тобто коло спільних інтересів чи спільних спогадів, на які розмова спирається. Іноземцю з першого погляду може здатися, що англійська бесіда беззмістовна та пісна. Але це докорінно не так. За зовнішньою стриманістю англійця криється емоційна, сприйнятлива натура. А оскільки форма ввічливості не допускають, щоб людина висловлювала свої думки прямо, тому в розмові прийнято висловлюватися натяками і недомовками, завжди використовується підтекст.
Англійці старанно уникають розмовної мови будь-яких особистісних моментів, тобто всього, що може здатися вторгненням у приватне життя і непохитними у всьому, що стосується правил, законів та їх дотримання. Тут вони не допускають поблажливості ні до себе, ні до інших. Англійці визнають за іноземцями право говорити погано англійською, але самі ніколи не спрощуватимуть свою промову.