Арафата отруїли тим самим полонієм-210, як і Литвиненко
Тією рідкісною отрутою, якою отруїли в Лондоні приблизно в ці ж роки втікши з Укаїни «колегу» Бориса Абрамовича Березовського, колишнього співробітника ФСБ Укаїни Олександра Литвиненка. Але до Москви нитки злочину зараз уже явно не тягнуться.
У результаті назрів великий міжнародний скандал, головним фігурантом якого, очевидно, став Ізраїль. Хто як не Тель-Авів (самі євреї вже перевели свою столицю до Єрусалиму) був насамперед зацікавлений в усуненні Ясира Арафата? І звідки такий «дивний» збіг у засобі вбивства Арафата та Литвиненка – полонії-210, з яким так добре знайомі «слідчі» Британії у справі про «отруєння Литвиненка»?
«Кітка, у якої сім життів»
Арафат, удостоєний 1994 року навіть Нобелівської премії миру, жодним «голубом світу», звісно, не був. До того, як стати «миротворцем», Mухаммад Ab-Ар-Рауф Ал-Кудвах Ал-Хусейні (так звався Арафат спочатку, Ясіром він став пізніше; у перекладі «ясир» – «легкий»), неодноразово санкціонував терористичні акти проти євреїв. Рвалися на шматки людські тіла, у т. ч. дитячі.
І не раз, до речі, Арафат сам був на волосок від загибелі. Втім, йому завжди вдавалося вийти сухим із води, що навіть закріпило за ним прізвисько «Кіт, у якого сім життів». Так, у 1970 році король Йорданії Хусейн направив свої танкові частини проти тих, хто влаштувався там після поразки у війні з Ізраїлем 1967 року і почав господарювати палестинців, внаслідок чого до 5000 палестинських бойовиків було вбито. Але їхній головком Арафат уцілів. 1973 року йому вдалося вижити в Лівані під час замаху, організованого на нього ізраїльським спецназом, до складу якого входив і майбутній прем'єр-міністр Ізраїлю Ехуд Барак. У 1982 році ізраїльтяни розбомбили об'єкти вБейруте, де імовірно міг бути палестинський лідер. Загинули сотні людей, але Арафат залишився цілим і неушкодженим: під міжнародним захистом його вивезли до Тунісу, де аж до 1994 року він обґрунтував Організацію звільнення Палестини (ООП). 1985 року ізраїльська авіація здійснила наліт і на туніську штаб-квартиру ОВП (за 1000 верст!), але Арафат знову залишився неушкодженим. 1991 року машина, в якій їхав Арафат трасою Амман – Багдад, кілька разів перекинулася. Він і цього разу залишився живим. І вже зовсім неймовірним був результат авіакатастрофи особистого літака Арафата в 1992 році, коли всі члени екіпажу та пасажири загинули, а він відбувся легкими пораненнями, хоча спочатку був оголошений загиблим. Ось такий живучий був Ясір Арафат! До того, як за «британськими» канонами було отруєно полонієм-210.
Напередодні його смерті під час відвідування шпиталю представниками вищого керівництва Палестинської автономії французькі лікарі повідомили їм, що у Арафата не виявлено ракового захворювання і що він не був отруєний. І ось зараз з'ясовується, що це негаразд.
Тупик
Отруєння (хоча ще й недоведене) Арафата тим часом знову висвітлило ту воістину непереборну прірву, яка поділяє євреїв і палестинців. І прірва ця виглядає тим більшою аномалією, якщо згадати, що у смертельній сутичці зійшлися представники спочатку єдиного етносу – семітського. Але шляхи євреїв та арабів згодом розійшлися так, що вони стали непримиренними, найлютішими ворогами. Автору цих рядків довелося 1996 року відвідати Святу землю, і можу засвідчити: хоча інтифади в Ізраїлі в цей час не було, але й там не пахло світом.
А почалося все, можна сказати, вже наступного дня після проголошення 1948 року незалежного Ізраїлю, коли на нього напали одразувсі арабські країни разом узяті. Прем'єр-міністр Іраку Нурі Саїд заявив у ті дні: «Ми розгромимо цю країну за допомогою нашої зброї і зітремо з землі будь-яке місце, в якому захочуть сховатися євреї».
Араби програли ту війну, як, втім, і всі. Ізраїль відповів на цю низку нападів територіальними захопленнями і колонізацією нових земель. Тепер араби навіть погоджуються на повернення до територіальної ситуації, яка існувала до війни 1967 року. Але вже ізраїльтяни цього не хочуть. Так, ідея мирного врегулювання, план створення «двох держав для двох народів», що на словах підтримується т.з. «міжнародною спільнотою» (у т. ч. і Україною), начебто все ще актуальний. Але вся справа в тому, що самі ізраїльтяни, спираючись на щедру американську допомогу, у глибині душі вже звикли до ролі колонізаторів, і тому у мирного процесу на Святій землі дуже мало перспектив. А якщо отруєння Арафата підтвердиться (у чому сумнівів майже не залишається), будь-які мирні переговори найближчим часом будуть просто немислимі.
«Полонієвий слід» веде точно не до Москви
Ну а той факт, що Арафат був, швидше за все, отруєний полонієм, наводить на думку про нове смертельне «ноу-хау», винайдене саме в ці роки. І народився цей «винахід» аж ніяк не в Україні, як ще недавно намагалися запевнити весь світ британські детективи, які розслідують отруєння Олександра Литвиненка. Вже комусь, а Москві не можна приписати бажання отруїти Арафата. Значить, «полонієвий слід» веде до інших столиць.