Червоний бант (Зайцев Ігор Олександрович)
* * * * * Через вагон пройшли троє рокерів, рекетирів, або просто гопників. П'яні, як і годиться, в драбадан. Один залишився, підсів до "класної телиці" і став її клеїти, решта делікатно звалили далі. Він був відвертим і відразу поліз обійматися. Вона рвонулася і, глянувши на порожній вагон, метнулася до мене, з двох лих вибравши менше. Зло "більше" приплелося і село поряд. Він мене не бачив і знову поліз обійматися. Вона ойкнула і з презирством і благанням стрільнула поглядом у мене. Я дав йому в око. Він протаранив головою мій живіт. Я дав йому коліном по зубах, він виючи і відпльовуючи кров'ю побіг за підмогою. Я рвонув за руку "Червоний бант" і дав папку. За нами був лише останній вагон. Ми опинилися на платформі в ту мить, коли вони майже наздогнали нас, але двері зачинилися, заскрипівши, електричка поїхала. Вони вибили скла і, висунувшись до пояса, в три ковтки довго і смачно поливали нас матом.
А потім була ніч. Одинокий місяць тужливо й довго дивився до нас у вікна, якось мимоволі одним тільки виглядом зближував усіх, хто міг бути разом. І невдовзі ми зрозуміли, що минулий день був для нас щасливим, а особливо ніч. І випадкові наші зустрічі вже здавались закономірними, і щаслива зірка світила високо в небесах, іноді підморгуючи нам. * * * Ладушкіна привезли у п'ятницю. Їх вертоліт потрапив у туман і не дотягнув нічого - розбився за якихось чверть години до посадки. Дізналися ми про це з "Червоним бантом" вже наступного ранку. І вражені, розлучилися, не дивлячись один одному у вічі. Головною причиною смерті Ладушкіна я досі вважаю те, що я не привіз телеграму вчасно.