Читання як державний пріоритет, Газета «День»
Про необхідність створення в Україні Інституту книги, за аналогією до відповідних установ у західних країнах, йдеться вже давно. Днями, напередодні Форуму видавців у Львові, уряд в іпостасі Міністерства культури здається нарешті вирішив зробити вітчизняним читачам такий подарунок. Нова інституція набуває все більш реальних обрисів. З'явився в неї і свій керівник, щоправда, із приставкою «в. о.».
Ростислав Семків, доцент кафедри літературознавства Києво-Могилянської Академії та директор видавництва «Смолоскип» – персона, відома у літературних колах. Якими будуть його перші кроки на цій посаді? Одразу після призначення «Дню» вдалося розпитати Ростислава Сьомківа про ключові стратегії новоствореної установи.
— Ви братимете участь у конкурсі?
— Передбачається, що головним джерелом фінансування нової установи буде державний бюджет. Водночас про конкретні суми в законі не йдеться. За рахунок яких коштів інститут функціонуватиме протягом цього перехідного періоду?
— Наразі фінансування інституту повністю залежить від Міністерства культури — відповідні рішення вже ухвалено. Хоча поки що й невеликий, але бюджет ми вже маємо.
— Функції, які має виконувати інститут, сьогодні розділені між цілою низкою держустанов. Зокрема, на початку року вже після подання проекту нової структури уряд чомусь делегував виконання «Концепції державної політики щодо розвитку національної видавничої справи та популяризації читання на період до 2020 року» Держкомтелерадіо. Яким чином ви плануєте ділити цю відповідальність?
-Переконаний, що ми зможемо досягти порозуміння та розмежувати відповідальність вже найближчим часом. Наразі Держкомтелерадіо справді має окремі повноваження близькі до наших. Вважаю, що Інститут книги має стати своєрідним каталізатором, сприяти вирішенню цих протиріч та досягненню певних цілей. Адже нерідко проблеми й справді виникають передусім через неузгодженість та дублювання функцій. Натомість, щоб закрити ці питання остаточно, необхідні рішення на рівні уряду.
— Інститут книги має стати головним державним замовником книговидавничої продукції, він розроблятиме та реалізовуватиме на конкурсній основі відповідні бюджетні програми, зокрема найбільшу з них — «Українську книгу». Якою буде ваша стратегія у цій сфері?
— Дуже добре, що, незважаючи на всі складнощі та певний скепсис щодо цієї програми, держава продовжує підтримувати книговидання. Переконаний, що «Українську книгу» слід зберегти. Недовіра, яка існує у суспільстві та серед експертів, свідчить лише про те, що механізми та процедури потрібно змінювати. Вони мають стати прозорішими, справедливішими та ефективнішими. Сподіваюся, що створення інституту допоможе суттєво просунутися у цьому напрямі.
— Крім того, Інститут книги відповідатиме за організацію та участь України у національних та міжнародних книжкових заходах. Слід сказати, що присутність нашої країни, зокрема, на Франкфуртському книжковому ярмарку протягом останніх років викликає низку питань. Так, у 2014 році Україна взагалі не була представлена там окремим стендом, а минулого року організація значною мірою лягла на плечі волонтерів. На яких засадах побудуєцю роботу ваша команда?
— Участь України у Франкфуртському ярмарку, а також в інших міжнародних форумах потрібно готувати заздалегідь. Зрозуміло, що серед видавців та інших заінтересованих осіб у цьому питанні існує велика конкуренція. Вважаю, що якщо розпочинати роботу та узгоджувати всі позиції задовго до самої події, багатьох проблем та системних непорозумінь, які традиційно супроводжують цей процес, вдасться уникнути. Щодо Франкфуртського ярмарку, то головна проблема, на мій погляд, полягала в тому, що чіткого розуміння, хто саме відповідає за участь України, не було. Цю відповідальність раніше ділило між собою до десятка різних інституцій та об'єднань. Якщо її візьме на себе Інститут книги, а саме так і має відбутися незабаром, цю проблему буде вирішено.
— Експерти кажуть, що одна з ключових перешкод, яка заважає розвиватися українському книговидавництву, — це відсутність потужної національної мережі книгорозповсюдження. Як у людини, яка вже тривалий час працює у цій сфері, ви, очевидно, маєте власний погляд на проблему?
— На мою думку, ситуація може бути розцінена як оптимістична, адже ми бачимо, що мережа поширення збільшується — розростається кількість книгарень «Є» та інших подібних, хоч і дрібніших. Книги з'являються і там, де їх раніше взагалі не було, наприклад, у мережевих супермаркетах. Збільшується кількість книжкових інтернет-магазинів. Є фахівці, які вже мають великий досвід роботи в цьому напрямку. Ми не можемо заперечувати позитивної динаміки — п'ять-десять років тому все було значно гірше. Слід проаналізувати, завдяки чому вдавалося досягати успіху, поширити цей досвід, зробити його більш експліцитним, видимим.
— Закон, який регулює діяльність Інституту книги, вперше в історії вітчизняного законодавства апелює до необхідності популяризації читання. Водночас, ми бачимо, як в Україні, зокрема серед молоді, поступово починає формуватися своєрідна мода на читання. Як можна підтримати цю тенденцію?
— Створення відповідних механізмів є одним із головних завдань інституту. Надзвичайно важливо співпрацювати з усіма зацікавленими сторонами — із видавцями, освітніми закладами, бібліотеками, які мають займатися не лише видачею книжок, а й організацією діалогу серед читачів, проводити конференції, конкурси. Інститут знову ж таки має виступити в ролі стартового майданчика. Стабільний інтерес до читання гарантують насамперед дві глобальні мережі — освітні заклади та бібліотеки, таким чином, Міністерство культури та Міністерство освіти і науки, які відають ними, мають співпрацювати, а Інститут книги має стати каталізатором цього процесу.
— Колишній директор польського Інституту книги Гжегож Гауден говорив, що одна з його головних функцій полягає в тому, щоб разом із приватними видавцями фінансувати ті масштабні та важливі для країни проекти, які вони не змогли б витягнути власними силами. На яких засадах ви плануєте налагоджувати співпрацю з вітчизняним книговидавничим бізнесом?
— Важливо, щоб видавці побачили та зуміли використати цю можливість розгорнути ширшу співпрацю та відповідно достукатися до більшого кола читачів. Мета Інституту книги — збільшення (сподіваюся, різке) читацької аудиторії у національному масштабі. З точки зору видавців йдеться про збільшення кількості покупців. Ми плануємо додати певнізусилля налагодити цей діалог. Сподіваюся також, що видавці підтримуватимуть бібліотеки. Думаю, тут можна розраховувати на суттєвий благодійний та волонтерський компонент.
— Пропоную від внутрішньої політики перейти до зовнішньої. Чи бачите ви перспективу перетворення Українського інституту книги на організацію аналогічну Британській раді, гете-інституту чи Французькому інституту, які активно здійснюють свою діяльність за кордоном. На який із цих інститутів ви волієте орієнтуватися?