Чому чоловіки за 40 так часто вчиняють самогубства - BBC Україна
Share this with
Зовнішні посилання відкриються в окремому вікні.
Зовнішні посилання відкриються в окремому вікні
Суїцид забирає лякаючу кількість життів, причому серед чоловіків ризик вищий, ніж серед жінок – принаймні у Британії.
Саймон Джек, чий батько наклав на себе руки, намагається з'ясувати, чому це так.
Для більшості людей 44 роки - це не якась визначна дата, але для мене цей вік має особливе значення. Саме в цьому віці 25 років тому мій батько позбавив себе життя з не зовсім мені зрозумілих причин.
Тому я завжди звертав увагу на новини про самогубства і, зокрема, на те, що дуже часто вони стосуються чоловіків.
Втім, нещодавно я усвідомив, що суїцид частіше вбиває чоловіків, що наближаються до 50-річчя. Щотижня вбивають себе близько ста чоловіків.
У Британії кількість самогубств досягла найвищого показника за останні 14 років, причому серед самогубців вчетверо більше чоловіків, ніж жінок.
Мені захотілося зрозуміти чому. Що в житті чи характері чоловіків робить їх схильними до самогубства, і чи можна цьому якось допомогти?
Ми думаємо, що більшість самогубців психічно хворі, але лише 5% психічно хворих накладають на себе руки Рорі О'Коннор, професор з університету в Глазго
Мій батько у свої 44 потрапив до групи найбільшого ризику за віком.
Саме в період із 40 до 50 років показник самогубств серед чоловіків найвищий.
Неважко здогадатися про можливі причини: від когось йде дружина, забравши дітей. Хтось втрачає роботу у віці, коли іншу знайти непросто.
Це сильні чинники стресу чоловікам, які мають матеріально забезпечувати сім'ю.
Але у випадку змоїм батьком нічого такого не було.
Він був популярною, товариською та талановитою людиною. Його дружина та четверо синів - я старший із них - дуже його любили.
Я також зауважив, що родичі загиблих часто не знаходять пояснень, чому якісь із цих факторів довели людину аж до самогубства, замість розлучення чи боротьби з труднощами.
У своїх пошуках пояснень я насамперед звернувся до благодійної організації "Самаритяни", яка досліджує питання самогубства вже 60 років.
У її звітах йдеться про складний набір факторів, серед яких: фінансові та емоційні проблеми, індивідуальні риси характеру, труднощі середнього віку та психічні захворювання.
Проте я усвідомив, що це буває і в жінок.
У громадській думці самогубство також вважається доказом психічної хвороби, мовляв, люди, які це роблять, неодмінно хворі, найчастіше – страждають на депресію.
Якщо запитати професора Рорі О'Коннора з університету в Глазго, він скаже, що психічні хвороби – лише один із можливих факторів, якого недостатньо для вичерпного пояснення проблеми.
О'Коннор очолює один із найкращих у світі центрів дослідження самогубств та проводить експерименти з психології суїцидальної поведінки.
"Ми думаємо, що більшість самогубців психічно хворі, але лише 5% психічно хворих накладають на себе руки", - каже О'Коннор.
Я повинен був дізнатися більше про те, що відбувалося в житті мого батька, а для цього слід поговорити з мамою. Загалом, з нею давно вже треба було поговорити, але я ніяк не міг на це зважитися, адже за всі ці роки ми ніколи не обговорювали те, що сталося.
Справжній чоловік: сильний, небалакучий та мертвий "Кампанія протинещасного життя"
Це саме собою посилює проблеми у сім'ях. Ми з братами вважали, що такі обговорення лише всіх засмутять, викличуть незручність, сльози чи сварки.
У цій розмові я дізнався, що батько неодноразово зраджував мамі – більшість таких випадків, як і його фінансові проблеми, спливли на поверхню вже після його смерті та ніколи раніше не обговорювалися.
Такі проблеми допомагають пояснити високу кількість самогубств серед чоловіків за сорок. Але другою великою групою ризику є чоловіки віком від 20 до 34, коли відбувається майже чверть самогубств.
Я поговорив зі Стівеном Хебгудом, чий син наклав на себе руки у 25. Знову ж таки, це був товариський і популярний юнак. Смерть Кріса стала шоком для його батька та мачухи.
"Він був таким відкритим у спілкуванні, красивим, розумним, дуже промовистим. Він виглядав як людина, впевнена в собі", - розповідає Хебгуд.
Але незважаючи на все своє красномовство, Кріс ніколи не обговорював з рідними свій внутрішній стан. Хебгуд переконаний, що ця нездатність чи небажання чоловіків будь-якого віку говорити про наболіле є ключовою для пояснення різниці між чоловічими та жіночими самогубствами.
"Він не хотів, щоб я знав, як йому важко. Він хотів, щоб я вважав його сильним і думав, що він впорається", - каже батько покійного.
Це можна проілюструвати простим прикладом, каже Джо Фернс, програмний директор "Самаритян".
"Уявіть, що в понеділок вранці ви приходите на роботу і бачите, як хтось із колег плаче прямо за своїм столом, дуже засмучений. Якщо це жінка, швидше за все, хтось до неї підійде, візьме під руку, вони вийдуть у жіночу кімнату на пару слів, потім повернуться, і незабаром все забудеться, - говорить Фернс.
Якщо ти сам не можешрозібратися зі своїми проблемами, значить, ти слабак Метт, один із "пацієнтів" "Самаритян"
"Якщо ви побачите, що на робочому місці плаче чоловік, напевно, реакція колег буде набагато бурхливішою. Люди подумають, що сталася якась жахлива трагедія", - додає він.
Ми по-різному реагуємо на прояви почуттів чоловіків і жінок.
Чи можна врятувати життя простою розмовою? Метт - один із моїх співрозмовників, який серйозно замислювався про самогубство, але не здійснив його. До розпачу його довело те, що він не відповідав очікуванням оточуючих щодо "чоловічої" поведінки.
"Я завжди був людиною експресивною. Мені завжди подобалося мистецтво і таке інше, і з боку це сприймалося, ймовірно, як жіночність", - каже Метт.
"Я погано вписувався в компанію і постійно почувався аутсайдером, який дивиться на життя ззовні. І це було дуже важко. Кому в юності подобається бути чужинцем? Нікому", - додає чоловік.
Метт вже вирішив себе вбити, але тут випадково проходив повз офіс "Самаритян" на Оксфорд-роуд у Манчестері.
Біль дійшов до такої точки, що я просто подумав - навіщо я маю це терпіти? Ієн Нотт, колишній спортсмен
Він подумав, що йому нема чого втрачати і зайшов. Тепер він визнає, що це рішення врятувало життя.
До того ж він мав думки звернутися за допомогою, але він завжди відкладав це на потім.
"Я не міг з кимось поговорити насамперед через те, що вважав це слабкістю. Якщо ти сам не можеш розібратися зі своїми проблемами, значить, ти слабак", - каже Метт.
Ця ідея значною мірою пояснює, чому чоловіки так часто позбавляють себе життя, каже Джейн Пауелл, директор організації "Кампанія проти нещасного життя".
"Все зводитьсядо одного – чоловіки повинні бути сильними. Ну і, якщо додати друге слово, то ще й небалакучими, особливо щодо їхніх проблем. Це відбито у популярних порадах "бути мужиком" або "відростити яйця", - розповідає Пауелл.
Якщо вам потрібні приклади чоловіків-мачо, то їхнє невичерпне джерело – професійні команди з регбі.
Втім, навіть у такому несподіваному місці знайшов спроби подолати стереотипи.
Ієн Нотт успішно виступав за команду "Уоррінгтон Вулфс", поки не отримав травми спини, яка не тільки обірвала його кар'єру, але й прирекла на постійний біль.
Нездатність виконувати багато тих функцій, які він вважав невід'ємними для гравця, чоловіка і батька, призвела до спроби суїциду.
"Біль дійшла до такої точки, що я просто подумав - навіщо я маю це терпіти? Так, у мене залишалася дружина та діти, але, розумієте, я просто не хотів, щоб усе це тривало", - розповідає Нотт.
"Тепер я пишаюся собою, тому що говорю про це з людьми. Якщо я розповідатиму про свій досвід, сподіваюся, це комусь допоможе, особливо іншим чоловікам", - додає він.
На його думку, основна проблема чоловіків у тому, що вони нікому не відкриваються. "Але насправді їм нема чого соромитися", - додає колишній регбіст.
Наразі Ієн регулярно виступає на зустрічах спільноти "Стан душі" - організації, яка проводить покази класичних матчів, запрошує колишніх зірок розповісти про свій досвід та має інтернет-форум, де можна поділитися складними думками та почуттями.
Я відвідав одну з їхніх зустрічей - людну, теплу і часом дуже зворушливу.
Зйомки фільму на цю тему виявились завданням незвичайним та складним з особистих причин. Але це дуже допомогло мені, моїй сім'ї та, сподіваюся, нашим співрозмовникам.
Кількістьчоловіків, які самі обривають своє життя, не можуть не шокувати.
Простих рішень не існує, але висновок, який я зробив для себе, водночас простий та важливий. Я взяв його з плакату "Кампанії проти нещасного життя": "Справжній чоловік: сильний, небалакучий і мертвий".
Куди б я не пішов, варто оголосити тему мого фільму, завжди є охочі поділитися своєю історією.
Незнайомець, який назвався Дейвом, випадково потрапив на запис нашої розмови в пабі Уоррінгтон. Він розповів, що його батько наклав на себе руки, коли йому було вісім років. З того часу він майже ніколи ні з ким про це не говорив.
"Ви ж розумієте, що навіть із добрими друзями тема самогубства швидше вбиває розмову, ніж пожвавлює її", - сказав Дейв.
Це має змінитись. Неприпустимо, щоби через це продовжували гинути чоловіки середнього віку і не тільки.