Чому Перл-Харбор став катастрофою
Як японцям вдалося розбити американський флот і чому атака виявилася не такою вдалою, як могла б.
З'явилися конспірологічні версії про те, що американське керівництво усвідомлено підставило кораблі під удар (тим більше, що в бухті базувалися переважно застарілі лінкори), щоб мати бездоганний привід для вступу у війну.
Адже до цієї атаки такий крок був непростою справою з огляду на протидію конгресу та ізоляціоністські погляди значної частини суспільства. Лайф з'ясував, чи можна вважати атаку японців успішною і чи справді американці підставилися під удар японців чи раптовість атаки стала наслідком грубих помилок військового керівництва.
Предісторія
До 1941 американське керівництво стало схилятися до вступу у війну. До цього моменту світова війна тривала майже два роки. Проте, як і в роки Першої світової війни, громадська думка дотримувалась ізоляціоністських поглядів і не схвалювала початку воєнних дій. Рузвельт явно симпатизував супротивникам Гітлера, але вступити у війну не наважувався.
Японці ж планували скористатися війною для того, щоб створити на Тихому океані імперію, яка не була в Азії. Японці вже контролювали значну частину Китаю, але ситуацію дещо ускладнювало наявність у Південно-Східній Азії колоній європейських країн, а також позиція США, які були незадоволені спробами японців домінувати у цьому регіоні. Складалася ситуація, коли розпочати завоювання Азії було неможливо, не посварившись із усіма великими державами.
Японці, плануючи свої операції, виходили з припущення, що американці у будь-якому разі втручаються у разі початку бойових дій проти британців. У японських штабахвелися спекотні суперечки на тему того, чи потрібно розпорошувати сили і грати з вогнем, атакуючи американців першими, і чи не краще зосередити всі свої зусилля на захопленні багатих на ресурси азіатських регіонів, а американцям відповідати в міру необхідності.
Зрештою перемогла думка прихильників завдання превентивного удару по американському флоту. Цієї позиції дотримувався адмірал Ямамото, який вважав, що американці в будь-якому випадку вступлять у цю війну, тому краще вдарити першими, щоб завдати якомога більшої шкоди.
В даному випадку японці помилилися на самому початку, оскільки виходили з хибних уявлень. Американці фізично не могли перешкодити японцям на Тихому океані, оскільки американський флот потребував модернізації та зміцнення і до вступу США у війну пройшов би досить значний термін. Навіть початковий американський план у разі війни передбачав екстрену евакуацію Філіппін (головного американського форпосту у регіоні) у разі спроби їх захоплення.
Також були ретельно розглянуті американські навчання на Перл-Харборі, які симулювали авіаналіт на кораблі в гавані. Навчання проводилися ще в середині 30-х років і вже тоді показали, що атака авіаційної групи може бути успішною.
Крім розробки плану атаки, необхідно було вибрати і оптимальний шлях, яким ескадра повинна була наблизитися до американської бази. Весь успіх плану базувався на раптовості та несподіванці атаки, і цього ефекту було б неможливо досягти, якби кораблі були виявлені заздалегідь. Тим часом найбільш зручні для підходу маршрути або перебували в зоні дії американських літаків-розвідників, або проходили насиченими торговими маршрутами. У результаті було обрано найскладніший маршрут, де був найменший ризикзіткнення з небажаними свідками, але вкрай нестійкі погодні умови, які суттєво ускладнювали дозаправлення кораблів та ставили під загрозу всю операцію.
Підготовка американців
Відносини Японії та США у 1941 році остаточно зіпсувалися. Америка наклала на японців санкції, припинивши продавати їм нафту і сталь, яких вони гостро потребували. Ембарго на поставки стратегічно важливих товарів підштовхнуло японців до активізації агресивних дій у Південно-Східній Азії, багатій на ресурси.
Проте війна з американцями не здавалася японцям очевидною. Очікувалося, що американці, швидше за все, вступлять у війну у разі подальших захоплень Японією територій в Азії, проте потужність американської економіки лякала японців. Навіть незважаючи на те, що вони мали детально розроблений план атаки, японці до кінця року не наважувалися робити будь-які дії проти США. За два тижні до атаки на Перл-Харбор американський держсекретар Корделл Хал надіслав японцям ноту, в якій ультимативно вимагав виведення японських військ з Індокитаю та Китаю. Це було сприйнято японцями як ультиматум перед війною, і лише після цього імператор дав добро на атаку Перл-Харбора.
Американці ж готувалися до іншого сценарію. Вони вважали, що головною метою удару стануть Філіппінські острови, де було кілька американських баз. З Філіппін американці могли тероризувати японські морські комунікації на південному напрямку. При цьому захистити острови від масованого вторгнення в американців на той момент не було можливості і початкові плани передбачали евакуацію фахівців і військових. Лише зусиллями командувача американських і філіппінських військ генерала Макартура план було змінено, і американці вирішили обороняти острів(що вдавалося їм упродовж майже півроку).
З цієї причини варіант нападу на Перл-Харбор навіть не розглядався, в американських штабах були абсолютно впевнені в тому, що японці не здатні провести відразу дві великомасштабні військово-морські операції одночасно. Як виявилось пізніше, американці жорстоко помилялися.
Першими мали діяти підводні човни, які скинули п'ять надмалих субмарин, завданням яких було проникнути в гавань і торпедувати кораблі, коли почнеться атака. Це завдання провалилося, доля двох човнів так і залишилася невстановленою, один човен сіл на риф, ще двом вдалося проникнути в гавань, скориставшись чиєюсь злочинною недбалістю — протиторпедна мережа не була закрита. Проте їх знищили у гавані ще вночі, за кілька годин до нападу. Але через незрозумілу тяганину і затримку шифрування про нічну атаку пішло в штаб тільки через кілька годин, коли до атаки залишалися лічені хвилини.
Майже за годину до початку атаки станція радіолокацій на Гаваях засікла японські літаки. Проте старші офіцери не відреагували на інформацію про невідомі літаки неподалік островів, ймовірно, прийнявши їх за американські.
Час для атаки було вибрано ідеально. Вранці неділі багато моряків — обслуговуючий персонал аеродромів, льотчики, зенітники — перебували у звільнювальній. Флот був практично беззахисний.
У першій хвилі атаки взяли участь 183 японські літаки: 100 бомбардувальників, 40 торпедоносців і 43 винищувачі прикриття. Головною метою були лінкори — найбільші і, як тоді вважалося, небезпечні кораблі противника.
У перші хвилини після атаки панувала метушня, багатьох людей на базі не було, більшість у таку ранню годину виявилися піднятими з ліжок і тепергарячково носилися базою, намагаючись зробити хоч щось. Зрозумівши, що ні про які навчання і мови бути не може і флот зазнав атаки японців, контр-адмірал Фарлонг, що знаходився на базі, наказав усім судам виходити в море, де у них був би простір для маневру.
Але було вже запізно. Лінкори, пришвартовані один поруч, були надто простою метою для японських льотчиків, які багато разів відпрацювали ситуацію на навчаннях. Пікуючі бомбардувальники і торпедоносці завдавали ударів по кораблям, тоді як висотні бомбардувальники та винищувачі били двома аеродромами, на яких знаходилося кілька сотень американських літаків, які так і не встигли злетіти.
Найсерйозніший удар припав по лінкору "Арізона", який через своє розташування виявився найзручнішою метою. Перші бомби впали на нього ще коли на кораблі навіть не встигли оголосити тривогу. У результаті він просто зрешечений попаданнями щонайменше восьми авіабомб і щонайменше двох торпед. Половина всіх загиблих цього дня американців припала на команду лінкора — із півтори тисячі членів екіпажу врятувалося лише 400 людей.
Витративши боєприпаси, перша хвиля повернулася на авіаносці. Слідом прийшла друга, трохи менша. У другій хвилі атаки виступали 163 літаки. Цього разу торпедоносці не брали участь, оскільки головними цілями були два аеродроми.
Американські літаки стояли в лінію, поряд з одним, і були абсолютно беззахисні. На підготовку до вильоту довелося б витратити стільки часу, що японці за цей період провели з десяток атак. Тому льотчикам та обслуговуючому персоналу доводилося знімати кулемети з літаків і прямо з землі намагатися відлякати цим вогнем японські літаки. Серйозних збитків подібними діями вони, звичайно, не моглинанести. Тому в день атаки на Перл-Харбор американська авіація зазнала навіть більших втрат, ніж флот. Лише на одному з аеродромів змогли піднятися у повітря кілька літаків.
Атака завершилася за дві години неймовірним успіхом японських сил. Вони потопили два лінкори, ще три сіли на мілину. Майже 200 літаків було знищено на землі, і ще півтори сотні дуже серйозно пошкоджено. Загинуло 2403 американці. При цьому втрати японських сил становили лише 29 літаків і п'ять надмалих підводних човнів. Втрати особового складу також були значно скромнішими — всього 64 особи.
Альтернативна версія
Вже після війни стала досить популярною версія про те, що американське керівництво свідомо підставило частину флоту під удар, щоб схилити американську думку до необхідності війни. У ті роки більшість американців дотримувалися ізоляціоністських поглядів, і в Першу світову війну США вступили тільки після того, як німці потопили пасажирський лайнер "Лузітанія".
На користь цієї конспірологічної версії каже кілька фактів:
- відсутність у момент атаки авіаносців - найгрізнішої зброї, яка і була метою японського флоту. За кілька днів до атаки авіаносці були завбачливо виведені з бухти та направлені в інші місця. Атаку зазнали тільки лінкори, по суті, вже застарілі та безглузді кораблі;
— дивовижна самозаспокоєність американців, що межує зі злочинною недбалістю та шкідництвом. Надмалі підводні човни змогли потрапити до гавані, оскільки хтось забув закрити протиторпедні мережі. Кораблі, що полювали за прониклими на базу підводними човнами, повідомили про це з великим запізненням, а їх шифрування прийшло до штабу лише вранці, хоча скидання глибинних бомб проводилося ще вночі;
Водночас усе це може бути пояснено не так підступним наміром керівництва, що вирішив підставити під удар цілий флот, як його недооцінкою супротивника. Все американське військове керівництво було абсолютно переконане, що головною метою японців стануть Філіппіни, без яких японці не зможуть ефектно діяти в Тихому океані. А оскільки американці були впевнені, що японці не зможуть провести дві потужні наступальні операції за участю флоту одночасно, вони свято вірили, що базі на Гавайських островах ніщо не загрожує.
Американський Тихоокеанський флот на кілька місяців втратив можливість проводити серйозні операції, що дозволило японцям розпочати успішний наступ в Азії. З першого погляду здається, що японці зуміли досягти фантастичного успіху, а операція була вдалою. Якщо розглядати атаку на Перл-Харбор як одиничну битву, то так і є: японці здобули незаперечну і переконливу перемогу. Але якщо дивитися глобальніше, то операція виявилася не надто успішною.
Японці завдали відчутної шкоди лінкорам, проте в умовах Другої світової війни лінкори без авіаційного супроводу перетворилися на надзвичайно вразливу мету і стали по суті безглузді. Їхнє століття минуло, настала епоха авіаносців. А ось усі свої авіаносці американцям вдалося зберегти, оскільки в день атаки їх не було у гавані. Таким чином, основна ударна сила американців, як і раніше, функціонувала, і завдання одним ударом розгромити флот не було виконано.
Крім того, японські льотчики зосередили всі свої сили на атаці кораблів та аеродромів, зовсім забувши про нафтові склади. Перл-Харбор був однією з головних баз Тихоокеанського флоту, і на місцевих складах зберігалася велика кількість палива. Знищення цих запасів завдало б флоту навітьбільші збитки, ніж знищення лінкорів, оскільки кораблі без палива функціонувати не здатні. Американці до того моменту ще не перевели економіку на військові рейки і мали серйозні проблеми з доставкою палива на віддалені бази. Знищення нафтобаків на базі створило б американцям не менші проблеми, аніж необхідність ремонту лінкорів. До речі, японці так само проігнорували всю інфраструктуру бази, не ставши її руйнувати, що дуже допомогло американцям.
Тому зі стратегічної точки зору атака на Перл-Харбор була скоріше невдалою, хоч і з деяким позитивним короткостроковим ефектом. Замість знищити головну базу Тихоокеанського флоту чи тривалий час унеможливити її експлуатацію, японці зосередили основний удар на практично марних лінкорах. На боці японців був такий найважливіший фактор, як несподіванка нападу, і вони могли б розпорядитися цим козирем із більшою користю для себе.
Ефекту Перл-Харбора вистачило лише на кілька місяців — уже через півроку після атаки вцілілі американські авіаносці розгромили японський флот у битві у атола Мідвей, відправивши на дно відразу чотири японські кораблі, що авіанесуть. Після цього японці до кінця війни втратили можливість вести великомасштабні наступальні операції та втратили стратегічну ініціативу.