Чотири міфи про Степана Бандеру - BBC News українська служба
Поділитися повідомленням у
Зовнішні посилання відкриються в окремому вікні.
Зовнішні посилання відкриються в окремому вікні
У зв'язку з революційними подіями в Україні в центрі уваги знову опинилася на слуху постать Степана Бандери.
Малообізнані люди часто говорять не "бандерівці", а "бендерівці", можливо, через підсвідому асоціацію з Остапом Бендером.
За оцінками спостерігачів, шанувальники лідера ОУН-УПА становлять лише один, і далеко не найчисленніший сегмент "помаранчевого" руху, і привертають увагу завдяки радикалізму та епатажу. В умовах нормального виборчого процесу шансів опинитися на коні вони не мають. Це страшилка для дискредитації прихильників європейського вибору.
Щодо самого Бандери, у уявленнях про нього тісно переплетені правда, напівправда та міфи.
Бандера - маріонетка Гітлера
З польської в'язниці, де він відбував довічний термін за організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького, Бандеру звільнили німці.
Проте Бандера постійно публічно стверджував, що українці мають розраховувати лише на себе, оскільки ніхто в незалежній Україні не зацікавлений, і будь-яка співпраця з Берліном може бути лише тактичною та тимчасовою.
На цьому ґрунті він розійшовся із прогерманськи налаштованим офіційним лідером ОУН Андрієм Мельником, якого, на відміну від Бандери, сучасні українські націоналісти не популяризують.
Навесні 1941 року ОУН(Б) створила на території Польщі Український легіон у складі батальйонів "Нахтігаль" та "Роланд" загальною чисельністю 800 осіб. Процесом керували Ярослав Стецько, Микола Лебідь та Роман Шухевич. Бандера прямої участі не брав, проте важко уявити,що найближчі сподвижники діяли без його згоди.
З німецького боку формування батальйонів курирував абвер. Адмірал Канаріс вважав бандерівців складними партнерами, зате людьми справи. За деякими даними, він знаходив доцільним створення ОУНівської держави і цілком міг дати Бандері та її оточенню певні обіцянки.
Як писав згодом активний учасник та історик ОУНівського руху Лев Шанковський, організація "готова була до співпраці з Німеччиною для спільної боротьби проти Москви", але лише у разі визнання української незалежності.
Однак Гітлер розлютився і наказав "розтоптати тих, хто допустив це слов'янське свинство".
Позиція Гітлера стосовно будь-якої слов'янської державності загальновідома. Крім того, на думку ряду істориків, керівники ЦД, як кажуть, "накрутили" його, щоб завдати удару конкурентам з абверу.
Батальйон "Нахтігаль" влаштував у Львові польсько-єврейський погром
Згідно з висновками урядової комісії з вивчення діяльності ОУН та УПА, створеної у 1997 році за розпорядженням президента України Леоніда Кучми, вбивства євреїв, польської інтелігенції та прихильників радянської влади у перші дні окупації Львова, відомі як "різанина львівських професорів", були справою рук націоналістично налаштованого неорганізованого натовпу.
Офіційних українських істориків можна підозрювати у необ'єктивності, проте відомо, що одразу після проголошення "Акту про відродження" особовий склад "Нахтігаля" було відправлено у тижневе звільнення, а його німецького куратора Теодора Оберлендера перевели зі зниженням до Праги.
Ряд дослідників не виключають, що серед погромників могли бути військовослужбовці "Нахтігаля" у цивільному одязі.
Версія про відповідальність"Нахтігаля" була висунута в СРСР у 1960 році і спрямована в основному проти Оберлендера, який на той час обіймав посаду міністра у справах переміщених осіб в уряді Конрада Аденауера.
Серед убитих виявився рідний брат Романа Шухевича.
Сморід від тіл, що розкладалися на літній спеці, стояв такий, що німці працювали в приміщеннях львівської в'язниці в протигазах. Доступ туди був негайно відкритий для населення, що багато в чому спровокувало погром.
Про страшні знахідки Геббельс широко повідомив пресу нейтральних країн. Інформація міцно закарбувалася у свідомості світової громадськості.
На думку ряду істориків, влада СРСР вирішила звалити в одну купу нацистські та свої власні звірства і заразом покласти провину на "Нахтігаль".
Бандерівці та дивізія СС "Галичина" - одне й те саме
"Галичина" належала до так званих Waffen-SS та призначалася для використання на фронті.
На фінальному етапі війни дивізія входила до складу 4-го танкового корпусу СС, який діяв Австрії.
8-11 травня "галичани" здалися в полон союзникам і у повоєнній боротьбі у західній Україні не брали участі.
Що стосується подальшої долі "Нахтігаля" та "Роланда", то німці звели їх до 201-го охоронного батальйону, який підпорядковувався не СС, а армійському командуванню і близько дев'яти місяців воював з партизанами в Білоукраїнсії.
Восени 1942 року через небажання німецького уряду визнати суверенітет України особовий склад 201-го батальйону відмовився відновлювати контракт і був відправлений додому. Командир Роман Шухевич після допиту у гестапо також відпустили. У 1944 році багато з них, включаючи Шухевича, влилися до лав антирадянського підпілля.
Бандеру вбили західнонімецькі спецслужби
У СРСР відповідальність завбивство Бандери поклали на спецслужби ФРН, склавши хитромудру версію: нібито він мав якийсь компромат на Оберлендера і намагався шантажувати його.
Через два роки Сташинський здався владі ФРН і з урахуванням добровільного визнання отримав вісім років позбавлення волі.
Після міжнародного скандалу Хрущов розігнав спецвідділ КДБ, який займався політичними вбивствами, але Москва продовжувала офіційно заперечувати свою причетність до смерті Бандери до епохи перебудови.
Дзеркальне відображення
Як випливає із закритої постанови Президії ЦК КПРС "Питання західних областей Української РСР" від 26 травня 1953 року, влада за цей же час убила 153 тисячі осіб, відправила до ГУЛАГу 134 тисячі, депортувала 203 тисячі. Постраждала кожна третя-четверта родина.
Обидві сторони виявляли крайню жорстокість.
Зафіксовано випадки, коли ОУНівці стратили полонених, прив'язуючи їх за ноги до зігнутих дерев та розриваючи на частини. Письменнику-комуністу Ярославу Галану у нього вдома проломили голову гуцульською сокиркою. Вбивали присланих у регіон працювати людей з інших частин СРСР, яких бандерівці називали "східниками", зокрема вчителів і медиків.
Влада вішала партизанів і підпільників на площах і залишала трупи на очах, щоб схопити тих, хто спробує їх поховати. Щоб налаштувати населення проти ОУН, спецгрупи МДБ під виглядом бандерівців робили на хуторах вбивства та пограбування. Олександр Солженіцин в "Одному дні Івана Денисовича" описав західноукраїнського підлітка з табірною прізвисько Гопчик, якому "термін дали як дорослому за те, що бандерівцям у ліс молоко носив".
За оцінками незалежних істориків, Бандера був радикальним націоналістом із переконань та терористом за методами. Якби йому вдалосястворити і очолити українську державу, вона точно не була б ліберальною та демократичною. Бандера – не та постать, яку слід піднімати на щит, якщо Україна мріє про європейське майбутнє.
З іншого боку, Сталін чи Дзержинський були ще гіршими злочинцями, у разі, за кількістю жертв. Якщо деякі українці відкрито вихваляють їх і не зустрічають відсічі з боку суспільства та держави, то чому б якоїсь частини українців не виправдовувати Бандеру?