Цікаві факти про кулемет Максим
Кулемет Максима («Максим»), що так полюбився нам за радянськими фільмами про війну, був винайдений американським зброярем Хайремом Стівенсом Максимом у 1883 році. Він став родоначальником усієї автоматичної зброї, і широко використовувався під час Англо-бурської війни 1899—1902, Першої світової та Другої світової воєн.
1873 року американський винахідник Хайрем Стівенс Максим (1840—1916) створив перший зразок автоматичної зброї — кулемет Максим. Він вирішив використати енергію віддачі зброї, яка раніше не використовувалася. Але випробування та практичне застосування цієї зброї були припинені на 10 років, оскільки Максим був не тільки зброярем і, крім зброї, цікавився іншими речами.
У його діапазон інтересів входила різна техніка, електрика і так далі, а кулемет був лише одним з багатьох його винаходів (наприклад, в 1881 на електричній виставці в Парижі він отримав орден Почесного легіону за свої винаходи в галузі електрики).
На початку 1880-х років Максим, нарешті, взявся за свій кулемет, але на вигляд його зброя вже сильно відрізнялася від зразка 1873 року. Можливо, ці десять років пішли на обмірковування, розрахунки та вдосконалення конструкції у кресленнях. І лише після цього Хайрем Максим дав пропозицію уряду США про прийняття його кулемету на озброєння.
Але винахід нікого в Америці не зацікавив, і тоді Максим емігрував до Великої Британії, де його розробка спочатку також не викликала особливого інтересу з боку військових. Проте ним всерйоз зацікавився британський банкір Натаніель Ротшильд, який був присутній на випробуваннях нової зброї, погодився фінансувати розробку івиробництво кулемета.
У 1893 році в Африці, протягом півтори години загін із 50 британських військових, озброєних гвинтівками та чотирма кулеметами, відбивав напади зулусів. Коли бій завершився, англійці нарахували 3000 убитих супротивників.
Хайрему Максиму вдалося домогтися відмінної живучості і надійності своєї зброї, і в кінці 1899 його кулемет зробив 15 тисяч пострілів без будь-яких серйозних труднощів. Виробництво «Максима» було розпочато на початку 1904 року на Тульському збройовому заводі. Тульські кулемети були дешевшими, простішими у виробництві та надійнішими за зарубіжні; їхні затвори повністю взаємозамінні, чого довго не могли досягти на англійських і німецьких заводах.
Кулемет спочатку встановлювали на громіздкі лафети, на зразок лафетів мітральєз; потім з'явилися портативні верстати, зазвичай, на триногах; в українській армії з 1910 року використовувався колісний верстат, розроблений полковником О. О. Соколовим. Цей верстат надавав кулемету достатню стійкість при стрільбі і дозволяв, на відміну триног, легко переміщати кулемет при зміні позиції.
Кулеметні системи «Максима» стали найпоширенішою зброєю армійської ППО. Четверенна зенітно-кулеметна установка зразка 1931 року відрізнялася від звичайного «Максима» наявністю пристрою примусової циркуляції води і великою ємністю кулеметних стрічок — на 1000 патронів замість звичайних 250. Використовуючи зенітні кільцеві приціли висотах до 1400 м-коду при швидкості до 500 км/год). Ці установки також часто використовувалися для підтримки піхоти.
До кінця 1930-х років конструкція «Максима» була морально застарілою. Кулемет без верстата, води та патронів мав масу близько 20кг. Маса верстата Соколова – 40 кг, плюс 5 кг води. Оскільки використовувати кулемет без верстата та води було неможливо, то робоча маса всієї системи (без патронів) становила близько 65 кг. Пересувати таку вагу по полю бою під вогнем було непросто. Високий профіль ускладнював маскування. Крім того, значні труднощі влітку викликало постачання кулемета водою. Однак «Максим» продовжував випускатися аж до кінця війни на Тульському та Іжевському заводах, і до її завершення він залишався основним станковим кулеметом РСЧА. «Максим» був не лише найпершим кулеметом, а й найзастосовнішим, він використовувався в обох світових та багатьох малих війнах. Останній факт застосування кулемета стався в 1969 під час прикордонного конфлікту на Даманському острові.