Догана за мафію
З полковником міліції Романом Біктимировим, викладачем Східно-Сибірської філії української академії правосуддя, ми знайомі чверть століття. Якщо не більше. У 80-х він був начальником відділу вбивства обласного погрозшуку. І, природно, цікавило мене як джерело ексклюзивної інформації.
Той час, названий перебудовою, породило не тільки небувале зростання злочинності (з 1985 по 1989 роки він становив 75, 8%). Воно ознаменувалося появою нового для СРСР явища – організованої злочинності. Про нього ще не говорили вголос. Існування мафії у соціалістичному суспільстві не було визнано офіційно. Коли тінь грізного явища замаячила на горизонті, МВС видало наказ «Про небезпечні прояви групової злочинності в СРСР», і у регіонах було створено відповідні відділи. В іркутському погрозшуку керувати новим відділом призначили тоді ще підполковника Романа Біктимирова.
— Ви пам'ятаєте, що за цим інтерв'ю було? – питаю у Романа Романовича.
- А як же! До обкому партії надійшла скарга. Я отримав стягнення. Покарання не найсуворіше: догана. Достатньо передбачувана реакція.
Хочу нагадати, що приблизно водночас у «Літературній газеті» з'явилося інтерв'ю Юрія Щекочихіна з підполковником Олександром Гуровим, вченим із НДІ МВС СРСР, «Лев стрибнув». Коли вийшла газета, де на весь Радянський Союз було оголошено, що в СРСР на восьмому десятку побудови соціалізму існують мафія та злодії у законі, Олександр Гуров теж чекав на опали. А його натомість призначили начальником управління боротьби з організованою злочинністю, саме тоді створеного в центральному апараті МВС.
— Відділи боротьби з небезпечними проявами груповий злочинності, зокрема і той, якимкерували ви, адже з'явилися раніше, ніж антимафіозна служба?
— Так, наш сьомий відділ, створений у структурі карного розшуку 1987 року, якраз був прообразом нової служби, відомої сьогодні як УБОЗ. Для нас, детективів карного розшуку, боротьба з мафією виявилася справою зовсім новою. Що це за явище таке – організована злочинність, звідки до нас прийшов злодійський рух, який на наших очах стрімко набирав сили? Усе це вимагало вивчення. І ми почали це явище вивчати.
— Як? Познайомились із злодіями?
- Саме так. Поїхали до Тулунської в'язниці (її називали «критиком» або централом), де утримувалося в ті роки від 10 до 14 злодіїв у законі. І стали з ними знайомитися, розмовляти – намагалися зрозуміти, звідки вони взялися, що являють собою.
— Звідки ж прийшов злодійський рух?
— Ніхто вам цього не скаже. Відомо лише, що звання «злодій у законі» з'явилося ще 30-ті роки. Можливо, це пов'язано з особливостями кримінальної політики тогочасної радянської держави: садили багато, терміни давали великі. У країні утворилася величезна маса ув'язнених, яка вимагала внутрішньої організації, а отже, мали з'явитися лідери. Вони з'явилися.
Злодії в законі спочатку були справді професійними злодіями, частіше – кишеньковими злодіями. Здобути звання злодія в законі було непросто. Виник навіть ритуал коронування, який, до речі, існує й досі. Претендентів ретельно вивчали, це називалося «робити підхід». Пам'ятаєте, як раніше давали рекомендацію до КПРС? Тут було дуже схоже. Кандидату у злодії давали доручення, призначали положенцем у місті, якщо він був на волі, або дивлячись у зоні, якщо він сидів. Тому, хто зумів себе при цьому гідно показати, не менше трьох злодіїв у законімали дати рекомендації. Коронування проходило на локальній сході злодіїв. Потім по всіх містах та селах розсилалася директива – так званий прогін, оголошувався новий коронований лідер злочинного середовища.
- Дуже романтично. Але до 80-х років, про які йдеться, чесні злодії, як відомо, не дожили.
До кінця 60-х років злодійський рух втратив свою міць. Але зовсім викорінити його все ж таки не вдалося. Злодії в законі не мали такої сили, як раніше, але вони все ж таки були.
— І в нас в Іркутській області?
- І в нас. Справжнім злодієм старого загартування був, наприклад, Михайло Культяпа, провідний кишеньковий злодій Іркутська. До речі, батько відомого злодія Соломи. Про пишний похорон Володимира Соломинського ви писали у «Восточці». Пам'ятаю навіть підписи під знімками у газеті. Щось на кшталт: «Один злодій у законі (Солома) вирушив у останній шлях, а інший почувається чудово». Але тоді йшов 1997 рік, це був якраз розквіт організованої злочинності.
А в так звані роки застою всіх злодіїв у законі можна було перерахувати на пальцях. Крім Михайла Культяпи, відомим кишеньковим злодій був Володя Різман. Працював він віртуозно. За кишенькові крадіжки був судимий сім разів, а коронований ще на перших своїх ходах до зони. Востаннє міліція взяла його завдяки майстерно проведеній операції. Володя, що вже добряче намозолив сищикам очі, зрозумів, що в міському транспорті йому ловити нічого. Там його пасла оперативна група Юрія Шевельова, яка працювала по кишенькових злодіях. І тоді злодій набув форми працівника цивільної авіації та почав шукати жертв біля трапу літаків. Геніальний перебіг! Пасажир виявляв пропажу вже в польоті і не міг подумати погане для скромного служителя в уніформі, зайнятого своїми справами. Щоб упіймати Володю Різмана, оперативникам теждовелося вдягнути службові комбінезони. Біля трапу Сергій Шкуратов із Юрієм Москвитіним і схопили його за руку.
— Це той самий Шкуратов, який уже 45 років ловить кишенькових злодіїв, а дослужився всього до старшого прапорщика? Я ходила з ним якось, років 15 тому, на операцію. Писала репортаж із шанхаю «Чужа рука в моїй кишені». Мороз був під 50 градусів, покупців на ринку – ані душі. Я думала: зірветься мій матеріал…
— Не сумніваюся, що ви зловили кишенькового злодія, і не одного. Шкуратов – один із найталановитіших детективів іркутського погрозшуку. Не дивно, що й віртуоза Різмана йому вдалося переграти. Знаменитий злодій опинився у зоні. А це був один із останніх справжніх законників Іркутська.
- Звідки ж такий наплив злодіїв у 80-х роках?
— На той час відбувається своєрідна метаморфоза. Тіньова економіка, що народжується, зрощується з злодійським рухом, що йде зі сцени.
— … і цей союз породжує організовану злочинність?
- Саме так. Так звані цеховики, природно, стали об'єктом уваги карних злочинців: їх можна було скільки завгодно «щипати», але вони не бігли до міліції. Зрештою, тіньовики знайшли спосіб захисту: попросилися «під дах» злодіїв у законі.
Злиття економічної та загальнокримінальної злочинності стало міцною основою для мафії. У криміналітету нової хвилі з'явилися гроші тіньовиків, їм потрібна була структура, управлінський апарат створення сильної організації. Ієрархію злодійського руху було взято на озброєння.
— Ця нова хвиля злодійського руху і докотилася до тулунської критки? Як, наприклад, потрапив до нас знаменитий Япончик, улюбленець народних депутатів та народних артистів?
У Тулуні якось сиділо одразу 17 злодіїв у законі. Серед них і В'ячеслав Іваньков.Япончик.
Іваньков був одним із батьків радянського рэкету. Починав він у Москві під заступництвом злодія у законі Монгола. Одне з угруповань Монгола, до якого входив Іваньков, займалося так званим «розгоном». Злочинці одягали форму працівників міліції та заявлялися до цеховиків «робити обшук» — забирали повністю всі цінності.
У той же час у тулунській в'язниці відбували покарання грузинські злодії у законі Махо, Ціцка, Азо та інші.
— Ну, з Махо я особисто знайома, брала участь у його затриманні вже наприкінці 90-х, коли він грабував ночами далекобійників під Шелеховом.
— Так, ми тоді не очікували, що в наші сіті трапиться така велика риба. Це був останній візит до наших країв Іллі Симонія на прізвисько Махо, на той час він був уже розвінчаний. А наприкінці 80-х років Махо, звільнившись із тулунської в'язниці, замість того, щоб їхати на батьківщину, залишився у нас і провадив бурхливу діяльність зі створення в Сибіру злодійських кас — общаків. Він жив тоді в Ангарську на нелегальному становищі, мотався між Іркутськом, Красноярськом та Тбілісі, намагаючись посилити сферу впливу грузинських злодіїв на сході. «Підігрівав» зону, передаючи в Тулунський централ, де сиділо багато його родичів, спиртні напої та гроші.
— Хто ще з «чесних» злодіїв сидів тоді на «критці»?
— По-моєму, схоже на марення... Цей Азо не божевільний?
— Один із прихильників злочинної консолідації, планам якого не вдалося здійснитися. Представники грузинського клану, серед них Махо, Пата Гудашаурі на прізвисько Скот Тбіліський (його меморіальна дошка якийсь час висіла на будинку по бульвару Гагаріна, де він жив), увійшли в протистояння з представниками клану Япончика. Майже всі кавказці, крім Махо, загинули у цій боротьбі.
А щодо політичної сили злодіїв, їхзв'язку з адміністративними колами… Був, наприклад, такий факт: коли Япончика перевели з тулунської в'язниці до колонії № 19 у Маркові, начальником там був добре вам знайомий Борис Гроник.
- Майбутній генерал і начальник Головного управління виконання покарань по Іркутській області. Коли я писала про нього нарис «Важке золото генеральських погонів», він розповідав про свої конфлікти з Япончиком та Бійцем.
— Однак сьогодні злодії в законі відійшли від традицій, за які так палко боролися їхні попередники. Вони мають сім'ї, ведуть далеко не скромне життя, зазвичай не судимі, займаються легальним бізнесом і лізуть у політику. Взяти хоча б керівника Братського злочинного співтовариства.
— Більше того, тепер стало можливим отримати звання злодія у законі не за особисті визначні якості, а шляхом внесення великої суми до громади. Число злодіїв у законі відразу різко зросло. В середині 80-х років їх було близько трьохсот на всю країну, а коли я йшов з міліції десять років тому, взяв на згадку список злодіїв – так у ньому було вже близько тисячі людей.
Ситуація змінюється з кожним роком.
— Добре знайти співробітників, які стояли біля витоків боротьби з злодійським рухом і організованою злочинністю в области.
- Це можливо. Багато хто з них пішов на заслужений відпочинок, але живе в Іркутську. Можна було б зібрати їхні свідчення, спогади. Це було б цікаво. Та й повчально, я думаю.
- Що ж, давайте разом цим і займемося. Я готова зустрітися з кожним, хто служив в іркутській міліції, прокуратурі, системі виконання покарань, перебував на лінії боротьби з організованою злочинністю. Раз ми з вами зареєстрували в газеті факт народження мафії в наших краях, логічно буде нам і повідати світові, що з нею булодалі, хто і як боровся з цим спрутом.