Друзі та їх окремі розмови (Іван Крайності)
Того дня вони сиділи біля багаття, як у дитинстві, і обговорювали жінку з позиції керівника.
-Тільки та людина, яка не була сама ніколи керівником не знає, що це означає! - піднімаючи палець до небес, щоб надавати важливість сказаному сказав Максим Іванович суворо дивлячись у бік свого співрозмовника.
-Та я чудово розумію, Максиме, я сам керівник і не малого рівня, як ти знаєш, і знаю точно, що це за працю, - тут же сказав Ілля Дмитрович, розвівши руки на всі боки, як би показуючи свою відкритість перед співрозмовником, - це насамперед безсонні ночі, усамітнення у загальній масеї людей зі своїми думками, залишаючись на самоті, оскільки необхідно проконтролювати кожен свій крок, кожне сказане слово і навіть кожен зроблений жест.
- У нашій роботі завжди треба пам'ятати, що навколо стоять люди, які дивляться на тебе, як на ідеалу! Які беруть із тебе приклад, - почав знову переконувати свого друга Ілля Дмитрович, ніби не чуючи того, що той насправді стоїть позиційно на його боці - ти, як центр всесвіту, якого у великому чи в дрібному масштабі прагнуть всі інші.
- Все правильно. І лише розумна людина, яка пройшла складний шлях від рядового робітника, до вищого керівника органу влади може зрозуміти інших людей, які мають у житті складнощі. І ці складнощі є не тому, що ці "інші люди" ні на що не здатні, а тому, що вони чесно виконують свій обов'язок громадянина перед Батьківщиною, не шукаючи вигоди для себе, скромно живучи на ті фінансові кошти, які одержують від роботодавця.
-А ми що, на твою думку, не чесні перед своїм народом? – різко запитав Ілля.
-Ми чесні. Ми нічого ні в кого не взяли і не збираємося цього робити.того, ми робимо людям добро, маючи таку можливість! - Спокійно відповів Максим.
-І для того, щоб ми у повному обсязі виконали свій обов'язок перед громадянами, нам треба завжди дотримуватися цих принципів. Ми змогли, тому що ми свого часу не пропустили шанс навчатися і стати вищим за себе, використовувати свої можливості в повному обсязі! - спокійно сказав Ілля, виправдовуючи себе та всіх інших людей свого рівня.
-Інші теж до цього прагнути, але. не всім вдається спіймати птаха щастя! Комусь допомагає сам Бог! Комусь друзі! Для когось складаються сприятливі обставини у житті! Крім того, Ілля, як я знаю з досвіду життя, є люди публічні, притому вони скромні, добрі і всю свою енергію віддають іншим – сказав Максим тикаючи пальців у бік Іллі.
-Максим. Чи мені це не зрозуміти? Я все своє життя працюю на інших, для інших та на благо нашої Батьківщини!
-Отже, мені легше сказати те, про що я хотів?-Спитав тихо Максим.
-Кажи. Я все зрозумію, - відповів Ілля, не розуміючи, чому друг так офіційно і цереминно почав цю розмову.
-Згоден, - не думаючи довго відповів Ілля, - Держава, що стимулює компанії, що допомагають працівникам купити житло - це розумна, правильна, здатна Держава, яка має і отримує підтримку в народні маси. Це Держава, яка правильно піклується про своїх громадян (як батьки піклуються про своїх дітей), незважаючи на формації розвитку (чи це соціалістичне суспільство, чи це капіталістичне суспільство.).
-Винятково правильно ти мене зрозумів! Я завжди знав, що ти розумний, але сьогодні ще раз переконався в цьому! Ти маєш повне правління бути тим, ким ти єш!
-Добре тобі. Людям, які отримали владу над іншими людьми, завжди треба пам'ятати про тих, "кого вони приручили", про тих, хтоїм завжди був дорогий, кому вони самі були колись дорогі.
- Іншими словами, - підтримав його думки Максим, - пам'ятати про людей своєї улюбленої країни, якими вони керують, про людей, які в цій Державі самі не можуть створити собі нормальні умови для життя, у тому числі: про маленьких дітей, про рідних, про хворих, про старих, про простих, чесних та порядних людей (вчителів, робітників, хрестян, лікарів, військових.).
-Саме так! Саме це я хотів сказати! - підтримав його Ілля, - Держава сильно своїми людьми та своїми воєлевими рішеннями, які торкаються їхніх інтересів. Для мене є правило життя. І став я тим, ким став, бо дотримуюсь своїх правил! Люди - понад всі матеріальні блага. Люди - найцінніше і найдорожче богацтво Країни.
Вони подивилися один на одного, ніби побачились уперше.
І в їхніх очах читалися: мудрість, досвід, сила знань, умінь та велич душі.
Макім нахилився і підкинув кілька дров у багаття.
Ілля стежив за його рухами звичкою, думаючи: "Скажи хто ти, і я скажу хто твої друзі".
Максим підвівся і раптом голосно й несподівано для обох сказав: Скажи хто ти, і я скажу, хто твої друзі. Вгадав?".
Вони посміялися і продовжили свою важливу розмову.