Герміна Браунштайнер "Топчуча кобила" - HistoryTime
Таке безстороннє, грубе прізвисько чудово характеризує свою володарку. Герміна Браунштайнер уславилася дуже сумно. Жінка увійшла в історію як одна з найжорстокіших нацистських злочинниць. Величезна кількість людських життів перервалася через садистські схильності наглядачки. «Копля, що топчить» — зовсім не саркастична метафора. Браунштайнер справді жорстоко забивала, затоптувала ногами неугодних їй в'язнів.
Після закінчення навчання Герміна збиралася працювати медсестрою, але важке фінансове становище змусило її вибрати іншу професію. Дівчина поїхала до Великобританії та влаштувалася домробітницею в сім'ю забезпеченого інженера, вихідця з Америки. Через кілька років Герміна розчарувалася в обраній сфері діяльності і поїхала жити в Берлін, центр націонал-соціалізму, що розвивається. Там Браунштайнер розпочала працювати на одному з німецьких авіаційних заводів. Однак і ця професія не привабила Герміну: робітники отримували мізерні платні. Тоді дівчина пішла іншим шляхом. Вона дізналася, що наглядачі у концтаборах і в'язницях заробляють набагато більше: їх щомісячний заробіток вчетверо, а то й у п'ятеро перевищував суму, яку отримували заводські робітники. Та й подібна робота їй здавалася досить простою та непильною.
1939 року двадцятирічна Герміна Браунштайнер влаштувалася в сумнозвісний нацистський концтабір Равенсбрюк. У цьому страшному місці дівчина працювала під начальством не менш жорстокої лиходійки Марії Мандель. Жінка прославилася тим, що сформувала цілий оркестр із ув'язнених, які виконували веселі композиції біля воріт табору, зустрічаючи прибулих. Герміна працювала в Равенсбрюку протягом кількох років, але потім була вимушенапокинути його через сварку з начальницею.
Восени 1942 року Браунштайнер перевели на Майданек, нацистський табір смерті. Саме там Герміна відчула себе абсолютно безкарною і почала творити неймовірне зло. Жінка відрізнялася жорстокістю і на попередньому місці роботи, однак саме в Майданеку вона проявила себе з найнеприємнішого боку. Вона отримувала насолоду від поділу ридаючих матерів та їх зляканих малюків, не дозволяла їм провести разом останні дні перед смертю в газовій камері. Ув'язнені неймовірно боялися Герміну і називали її диким звіром – настільки жорстокою була ця жінка. Відомо, що вона могла до смерті забити ні в чому не винних дівчат батогом. Також Браунштайнер отримувала задоволення від того, щоб била ув'язнених ногами, буквально змішувала їх із концтабірним пилом. Багато жінок загинули під чоботями витонченої садистки. За подібні «розваги» громадськість нагородила Герміну неблагозвучними прізвиськами «Топчуча кобила» та «Кобила з Майданеку». Незабаром наглядачку представили до почесної нагороди. Вона здобула Залізний Хрест другого класу. Очевидно, нацистське керівництво гідно оцінило роботу Браунштайнера.
Перед тим, як війська союзників увійшли до нацистської Німеччини, жінка встигла залишити табір і повернутися на батьківщину до Відня. Однак там вона зазнала арешту. Кілька років Герміна провелаза ґратами, але вийшла на волю з амністії. У 1950-х роках Браунштайнер підробляла як обслуговуючий персонал у барах та готелях. Незабаром жінці вдалося одружитися з американцем, який відвідав Австрію під час відпустки. Разом з ним вона поїхала жити в США і отримала громадянство, не повідомивши при цьому в посольстві, що її засудили за військові злочини. Вчиняти подібним чином було заборонено законом, тому коли брехня Герміни розкрилася, було прийнято рішення екстрадувати її до Німеччини. Чоловік новоспеченої американки переконував суд та громадськість у тому, що його дружина та мухи не скривдить, але це не допомогло. У Німеччині справа Браунштайнер та інших співробітників Майданеку знову набула широкого розголосу. Жінку звинуватили у вбивстві 80 ув'язнених, у співучасті у вбивстві 102 дітей та у сприянні у смерті тисячі людей. Вердикт був очевидним: Герміна була взята під варту довічно. Однак її все ж таки звільнили у 1996 році. Садистка на той момент була вже стара і слабка: вона страждала на діабет, через який їй навіть ампутували ногу. Через три роки, під кінець кривавого XX століття, одна з найжорстокіших нацисток померла.