Грати чи не грати Жити треба!
Грати – це робота. Вона може бути творчістю, може бути добрим знанням правил, може бути мистецтвом розрахувати чи мистецтвом ухопити фортуну за хвіст. А може, мистецтвом чекати, коли прийде фарт.
Ось спробуйте грати в якусь гру на виграш, свідомо, щиро, бажаючи виграшу партнеру. Це проти природного перебігу речей. І якою б ви не були альтруїст, гуманіст та інше, це здійснити буде дуже важко. Або ваш партнер образиться на вас і скаже: Ну що ти в піддавки граєш? Що ти мені підставляєш? Мені не цікаво". Або ви самі зрештою: "Ай-яй-яй, щось я тобі програю" - і забудете про свій задум програти. Гра на виграш – це процес самоствердження. Самовитому так неможливо грати, тому що: «А де ж я?»
Гра – чудове джерело переживань.
Я вам скажу, що в порівнянні з переживаннями індивідуальності (хоча в мене індивідуальність була вельми гідна: досить бурхлива, красива, на мій погляд – і актором я був, і спортсменом я був, і романи у мене були, ну все як годилося) - Такі переживання, як особистісні ...
Гра – це ж не в банальному сенсі – «хто кого». Гра як мистецтво, як звук, радість, як азарт, кураж...
Знаєте, коли запитують: "А як стати знаменитим, красивим і т.д.?" Якщо поставити мету стати знаменитим, то це стовідсоткове влучення у фігури, бо це питання – як продатись. Стати знаменитим взагалі дуже легко. Тільки треба дуже точно розрахувати, де найбільше за тебе заплатять. Для мене знаменитість у цьому сенсі – це ціна, яку за тебе заплатили: що більше, то знаменитіше. "Він коштує для нас мільйони".
Отримати підписаний контракт – це одне, а от прославитись – це зовсім інше, це виграш. Розкидтакий: або в період індивідуальності виграти на біговій доріжці, у прямому та переносному значенні; або в період особи виграти велику гру; або в період сутності засвідчити щось буттєве.
Такий задум: стати перським шахом – я думаю, цілком здійснимо. Якщо цей задум виник, скажімо, ну не пізніше як у тридцять років, можна зіграти таку роль. Ось у цьому сенсі деякі суфійські традиції просто наголошували на якихось віхах: сьогодні – професор, завтра – злодій, післязавтра – академік. Як вони жили? Вони вміли грати у цю гру. Це традиції управління ситуацією. Традиція гравців.
А якщо ви не гравець, тоді продавайтеся.
Визначити, гравець чи не гравець дуже просто. Якщо людина шукає свій шлях – отже, він гравець. А якщо слідує вказаним шляхом – фігура. Складніше із дітьми. Єдине, що можу порадити: заохочуйте в дітях азарт – азарт, ризик, сміливість грати, бажання грати… Видавайте плюс-підкріплення щодо цього. До 7 років дитина має все це спробувати, всі три періоди життя в мініатюрі прокрутити, і бажано з балансом плюс, розумієте. «Ех! Зараз поживу!
Є люди, у яких усе йде, як ніж по маслу, – щастить, скажімо… І раптом – ах обривається. Чому? Тому що на переході зробив помилку, не простягнув цей заряд через перехідний момент, і все... Ця фортуна - або мати, коли кажуть "дитя втомилося", або подруга, коли кажуть "упіймав її за хвіст". Чому за хвіст, не знаю, мабуть, у неї таке плаття зі шлейфом.