І без електрики було ясно
А як жили люди до появи електрики? Чим вони освітлювали вулиці та будинки?
Про це нам розповідають Ілько Лемко, дослідник історії та Микола Гриценко, власник однієї з найбільших в Україні колекцій старовинних ламп та ліхтарів.
— Як раніше люди висвітлювали вулиці?
І. Лемко:
— З кінця XVIII століття вулиці в Україні почали висвітлювати жирові ліхтарі. Це були високі дерев'яні стовпи зі скляними ковпаками згори. Всередині них ліхтарники щовечора наливали жир тваринного чи рослинного походження, наприклад, овеча чи конопляна олія.
Втім, використання жирових ліхтарів було невигідним: світять не надто яскраво, скло через кіптяву швидко ставало чорним. А найбільше лихо було в тому, що вони розбризкували жир на перехожих. Тому вже незабаром ці ліхтарі замінили гасовими. Їх, до речі, вперше у світі винайшли саме в Україні, у Львові.
М. Гриценко:
— Так, винахід гасових ламп – початок нової доби у висвітленні міст. Це заслуга аптекарів Ігнатія Лукасевича та Яна Зега. У 1853 році вони розробили методику очищення нафти, розпочали виробництво гасу. Тоді Лукасевич вирішив спробувати використати гас як пальне для освітлення. І вже незабаром люди мали змогу освітлювати свої будинки гасовими лампами – це було зручно, і відносно дешево. Працювала така лампа дуже просто: гніт тягнув собою горюча речовина – гас, налитий у невеликий резервуар.
Конструкція лампи була так добре продумана, що навіть можна було регулювати яскравість світла. Завдяки своїй зручності гасові лампи стали дуже популярними серед населення. Їхвиготовляли у різних формах: настінні, підвісні, настільні …Керосина в одній лампі могло вистачити для освітлення приміщення протягом усієї ночі.
— А хто дбав про освітлення вулиць?
І. Лемко:
— Для цього існували ліхтарники: вони виходили на вулиці, тільки-но починало темніти. Носили із собою сходи. Тільки уявіть: ліхтарник повинен гасати зі сходами по всьому місту, прикладати кожну до ліхтаря, залазити на неї, вливати туди жир або гас, запалювати ліхтар, злазити зі сходів, і далі – знову по колу. Вони працювали майже всю ніч. Це була не дуже вдячна робота.
М. Гриценко:
— За один вечір ліхтарник запалював близько 150 ліхтарів. У холод, дощ, сніг вони чітко виконували свою роботу. Крім того, до обов'язків ліхтарника входив ремонт ліхтарів. Усе це контролювала тодішня поліція.
— Невже в минулі століття вулиці були кращі, ніж зараз?
І. Лемко:
— Якщо говорити про якість світла, то, звісно, ні. А щодо контролю за освітленням, то тоді порядку було значно більше. На центральних вулицях усі ліхтарі були обов'язково запалені. Крім того, наприклад, у Львові тодішня міська варта контролювали і їхню чистоту, щоб кожен ліхтар був натертий до блиску. А для протипожежної безпеки вони щовечора ходили вулицями і кричали, щоб люди гасили світло у своїх будинках. Ще цікавий факт: був час, коли перебувати вночі на вулиці без ліхтаря було заборонено.
Після жиру та гасу для освітлення вулиць використовували ще газ. Він був дорожчий за гас і висвітлював вулиці не так якісно. Проте газові ліхтарі служили українцям ще дуже довго.
М. Гриценко:
— Варто зазначити, що тодішній газ суттєво відрізнявся від сьогоднішнього. Віннічим не пах через те, що в ньому не було одоранта – спеціальної речовини, яка додається до газу для специфічного запаху. Але це ховало в собі велику небезпеку: витік газу було неможливо виявити.
— А коли в Україні з'явилися електричні ліхтарі?
І. Лемко:
- Наприкінці ХІХ століття. Вони відрізнялися від газових більшою потужністю світла, різноманітністю форм, оздобленням. Сьогодні саме такі ліхтарі висвітлюють сучасні вулиці.