Як лікувати хронічний тонзиліт – основи терапії.
Лікування хронічного тонзиліту сьогодні знаходиться у центрі уваги терапевтів, педіатрів та оториноларингологів. Ця форма захворювання поширена переважно серед дітей та молодих людей, а її основна небезпека – високий ризик розвитку серйозних ускладнень з боку серцево-судинної системи, нирок та суглобів. Чим довше хворий затягує лікування, тим гіршим стає терапевтичний прогноз.
Враховуючи, що піднебінні мигдалики виконують дуже важливу роль в імунному захисті людини, у лікуванні хронічного тонзиліту віддають перевагу консервативним методам, і до оперативних втручань вдаються лише в крайніх випадках.
Основні цілі консервативного лікування тонзиліту
Основна мета терапії хронічних тонзилітів зводиться до контролю над захворюванням та покращення якості життя пацієнта. Необхідно прагнути максимального зменшення кількості загострень, а віддаленій перспективі – їх відсутність протягом 5 років і більше.
Поставлені завдання вирішуються шляхом зняття запалення мигдаликів та відновлення їх захисної функції. Корекція імунітету та неспецифічних факторів захисту підвищує природну опірність слизових оболонок ротоглотки до інфекцій.
Тактика лікаря при місцевому лікуванні хронічного тонзиліту зводиться до таких заходів.
Знищення патогенних мікроорганізмів
Поки збудники тонзиліту населятимуть слизові оболонки ротоглотки та носоглотки, повністю позбутися захворювання не вдасться. Хворому необхідно щодня (вранці та ввечері) проводити ретельне очищення ротової порожнини. Корисними будуть полоскання неконцентрованим розчином морської солі, а також лікарськими настоями.трав (м'ята, календула, ромашка та інші).
Слід утриматися від багаторазового та енергійного полоскання глотки, оскільки це призводить до висушування слизових оболонок, що полегшує попадання інфекції у дихальні шляхи.
При цьому хворому необхідно унеможливити застосування агресивних місцевих антисептичних препаратів (перманганат калію, фурацилін, концентрований розчин солі). Зловживання препаратами, що містять антисептики, можуть призвести до загибелі поверхневого епітеліального шару глотки.
Відновлення місцевого гомеостазу та імунітету
Для нормалізації місцевого гомеостазу та імунітету застосовують різні класи медикаментів:
- протизапальні препарати;
- імуномодулятори;
- адаптогени;
- вітамінні препарати та ін.
У практиці сімейних лікарів, лікарів-педіатрів та отоларингологів широко застосовуються різні препарати природного походження, що діють одночасно різні патогенетичні ланки захворювання. При хронічному тонзиліті лікарі часто призначають комплексний натуральний препарат Тонзилотрен.
Тонзилотрен - це натуральний комплексний препарат, який з успіхом застосовується для лікування та профілактики гострих та хронічних форм тонзиліту. Препарат було розроблено ще 1936 року у Німеччині, а нашій країніТонзилотрен застосовується з 1995 р.
До складуТонзилотрену входять п'ять гомеопатичних монокомпонентів (атропіну сульфат (Atropinum sulfuricum), кальцинована сірчана печінка (Hepar sulfuris), біхромат калію (Kalium bichromicum), кремній (Silicea) та йодид ртуті власні захисні механізми організму при вірусних та бактеріальних інфекціях глотки на різних стадіяхзапалення.
Тонзилотрен має виражену протизапальну, імуномодулюючу та репаративну дію. Препарат відновлює пасаж лімфи, знімає набряклість та відчуття печіння, а також, що дуже важливо, відновлює природну захисну функцію мигдаликів.
Численні дослідження та щоденна практика лікарів показали, що застосуванняТонзилотрену* 2-х місячними курсами 1 раз на півроку достовірно знижує частоту ангін (і загострень хронічного тонзиліту) приблизно у 2 рази, а частоту гострих респіраторних захворювань – у 3 рази!
Ефективність та безпекаТонзилотрену була доведена клінічними дослідженнями. Препарат не робить побічних дій і його можна давати дітям з 1 року. Випускаєтьсятонзилотрен у вигляді таблеток для розсмоктування, що робить його застосування дуже зручним.
*А.Л. Косаковський та співав. Хронічний тонзиліт. Підсумки впровадження першого етапу Всеукраїнської програми «Здорове дитинство» // Здоров'я України, Педіатрія N3 – 2014