Як спроектувати щасливе місто
Увійти на цей сайт можна за допомогою свого облікового запису на будь-якому із запропонованих нижче сервісів. Виберіть сервіс, на якому ви вже зареєстровані:
«Як спроектувати щасливе місто»
Чарльз Монтгомері (Charles Montgomery) починає свою нову книгу «Щасливе місто: як змінити життя за допомогою міського планування» (Happy City: Transforming Our Lives Through Urban Design) з поїздки велосипедом містом Богота в Колумбії з колишнім його мером Енріке Пеньялоса (Enrique Peñalosa). Поки Пеньялоса обіймав посаду мера, йому вдалося запровадити низку проектів, які виявилися досить прогресивними для свого часу. Він накреслив плани будівництва автомобільних шляхів у цьому місті. Він збудував сотні миль велосипедних доріжок. Він знайшов місця для парків та пішохідних площ.
За словами Монтгомері, мета Пеньялоса полягала в тому, щоб зробити мешканців Боготи щасливішими людьми. У своїй книзі «Щасливе місто» Монтгомері ставить перед собою ще більш амбітну мету: він хоче довести, що міська політика та планування справді впливають на рівень добробуту мешканців міст.
«Протягом багатьох років міські проектувальники та архітектори називали щастя міських мешканців своєю головною метою, – каже Монтгомері. — Проте жодна їхня заява не була підтверджена емпіричним досвідом. Це не означає, що вони помиляються. Це означає лише те, що ми не знаємо. Точніше не знали».
«Над цими питаннями ламали голови багато серйозних людей, — каже Монтгомері. — У своїй книзі я спробував викласти їхні ідеї, починання та частину їхніх досліджень у більш менш зв'язному вигляді».
Ерік Яффе: Однією з головних ідей книги стало те, що зручне для життя місто- Це завжди щасливе місто.
Чарльз Монтгомері: Мені здається, ці два визначення можна вважати практично синонімічними. Але я думаю, що обов'язково знайдуться такі панікери, які переконуватимуть нас, що, якщо ми хочемо впоратися із серйозними проблемами нашої епохи — я говорю про зміну клімату, виснаження ресурсів, перенаселення — ми маємо вдягнути на себе власяницю. Що при цьому ми маємо приректи себе на довгі роки поневірянь. Вони помиляються. Принаймні у питаннях містобудування.
Отже, щасливе місто, місто, що виділяє в атмосферу мало вуглекислого газу, зелене місто, місто, яке всіх нас врятує — все це одне й те саме місце.
— Ви вказуєте на низку когнітивних спотворень, які пояснюють привабливість нескінченного зростання та розширення, таких як, наприклад, парадокс людей, які щодня їздять на роботу з передмість, згідно з яким ці люди помилково вважають, що довгий шлях окупається вищими заробітками. Як нам бути з цими тенденціями, які, здається, міцно закріпилися в нашій свідомості?
— Ми звертаємо дуже багато уваги на матеріальну винагороду — ви говорили про машину, будинок — і надто мало уваги на комплексні системи, які формують наш досвід. Тим часом найбільше значення має саме цей досвід.
Моя основна порада полягає в наступному: якість нашого життя покращиться, якщо ми зрозуміємо, що наше щастя значно більше залежить від досвіду, а не від матеріальних речей. Якщо ми будуватимемо міста і робитимемо особистий вибір, пам'ятаючи про це, ми, можливо, схилимося на бік проектів, розрахованих на підтримку людських відносин та особистого досвіду, на противагу системам, розрахованим виключно на розширення інфраструктури.
— Я був вражений тим, скільки на перший погляднезначні речі можна змінити в місті, щоб поліпшити якість життя людей. Просто розбити невеликий парк. Знайти місце для пішохідної площі.
— Згоден, ми можемо багато зробити навіть на рівні нашого району, щоб покращити наше життя. У цьому сенсі я хотів би навести приклад Портленда. У 1990-ті роки група жителів цього міста вийшла на вулицю і перетворила навколишнє перехрестя на невелику площу. Цим людям було надзвичайно важко зібратися, почати працювати разом, домовитися з міською владою та вибудувати щось нове, однак у ході цього процесу між ними почалися тісні дружні стосунки.
— Я сказав би, що в цьому сенсі всьому світу і багатьом американським містам, зокрема, варто повчитися у Ванкувера. Наші трамвайні райони — навіть ті, де немає трамваїв — стають дедалі динамічнішими, густонаселеними та живими. Коли мова заходить про Ванкувер, всі зазвичай згадують про вертикальний центр міста, що йде в небо. Проте за останні кілька десятиліть у наших трамвайних передмістях оселилося не менше за нових мешканців.
Це відбувалося у процесі поступового ущільнення. Уздовж головних вулиць поступово з'являлося дедалі більше малоповерхових будинків змішаного призначення. Вважаю, що тут треба відзначити ще й те, що практично кожен будинок у цих районах має право на ще одні багатокімнатні апартаменти на цокольному поверсі та невеликий котедж для оренди на задньому дворі. Таким чином, на кожній ділянці ми вже маємо три окремі житла. Сьогодні густота населення там, можливо, в 10 разів перевищує густину населення в типовому американському передмісті. Тим часом це місце не здається нам надзвичайно густонаселеним.
— Якби перед вами поставили завдання спроектувати надщасливе місто, які елементи міст виперенесли б у свій проект?
Думаю, що щасливе місто має насамперед бути раціональним, і гарним прикладом у цьому випадку є Ваубан у Німеччині. Це експериментальне передмістя міста Фрайбург. Місцевим жителям довелося взяти він витрати, пов'язані з володінням автомобілем. Якщо у мешканця Ваубана є машина, він має придбати паркувальне місце у гарному гаражі на краю передмістя. Таким чином, місцеві жителі не лише економлять гроші, а й ведуть набагато активніший спосіб життя, гуляючи околицями та спілкуючись із сусідами.
Мене дуже зворушило те, що я побачив у Девісі, штат Каліфорнія. На одній із вулиць цього міста сусіди вирішили зламати всі паркани та створити один спільний супер-двір. Він виявився таким просторим, що вони зуміли збудувати на ньому нові будинки та прибудови, щоб там могли розміститися більше людей.