Як священики дізнаються про критичні дні
«У звичайної православної жінки такий вираз обличчя, ніби це її син розв'язав Другу світову війну».
Ця фраза з дуже непоганої статті про пост несподівано викликала шквал емоцій у жінок – читачок, які поцікавилися, яке право має чернець чи священик розмірковувати про вираз обличчя незнайомої йому жінки.
Зауваження справедливе. Сьогодні я послухав кілька виступів московського священика – одного із найпопулярніших проповідників останніх років. Він говорить про жінок так, начебто перед ним сидять нерозумні діти. Хамські інтонації, бідна агресивна мова та абсолютна впевненість, що його слухатимуть.
Я свідомо не наводитиму цитати цього священнослужителя, лише уточню, що до цитати, яку я привів на початку статті, він жодного стосунку не має.
Я — чоловік, і мені незрозумілі багато жіночих проблем.
Наприклад, суперечки про те, чи може дівчина причащатися чи ходити до храму під час критичних днів, чи розповіді про те, як якийсь священик не допустив у ці дні жінку до причастя.
Фото із сайту ortodox.md
Під час розмови на ці теми мені завжди хочеться поставити лише одне запитання: «Як священик дізнався про те, що у вас сьогодні місячні?». На сповіді люди говорять про гріхи, але критичні дні – це не гріх, тому не варто говорити про це на сповіді. Так само підліткам не варто говорити на сповіді про еякуляцію уві сні, достатньо помитися перед походом до церкви.
Так само не варто подружжю говорити на сповіді про своє інтимне життя, якщо вони не зраджують партнера.
Деякі християни, незалежно від статі, приходячи до храму, забувають про те, що кожна людина має особистий простір, куди він немає пускати сторонніх. Люди надто багато розповідають про себе малознайомим священикам, а потім з подивом читають статті, офіційні церковні документи, присвячені проблемам місячних, чи інтимним стосункам між подружжям, чи нічним полюціям. Хоча ці речі швидше потрібно обговорювати з чоловіком, психологом чи лікарем, а не зі священиком під час сповіді.
В результаті батюшка в храмі знає про своїх прихожан набагато більше, ніж це необхідно для боротьби з гріхами. Зрозуміло, це не стосується відносин духовника чи священика, який справді добре знає людину і якій довіряє мирянин.
На жаль, деякі священики включають тему критичних днів у спільну бесіду перед сповіддю або навіть прямо запитують жінку про особливості її інтимного життя у шлюбі або про те, чи має вона на даний момент місячні. Причину таких нескромних питань найкраще пояснив ігумен Петро (Мещерінов) у своїй книзі «Проблеми воцерковлення»: «У нас немає традиції індивідуального та шанобливого підходу до людей. У нас людина як прийшла до Церкви, так тут же на неї накладається загальне: "три дні перед причастям" ... "Середи-п'ятниці - великі пости, і неодмінно за Статутом, ну в крайньому випадку масло можна" ... "молитовне правило від цих до цих”… “не нами належить, не нам і зраджувати, потрібно підкорятися, виробляти смиренність”… і т. п. А тим часом, люди всі різні, у всіх свій захід, і завдання воцерковлення – не одягнути всіх у однаковий одяг, побудувати в карі і змусити ходити в ногу, але допомогти людині знайти Христа і стати тим, ким його – саме його, нікого іншого, і тим більше ніяким не колективом – хоче бачити Господь».
Фото із сайту hramnovokosino.ru
Ось це бажання «одягти всіх у однаковий одяг» і призводить до того, що подружжяпитають про подробиці інтимного життя, жінок – про критичні дні. Хоча ні те, ні інше не є гріхом – чоловік і дружина мають право кохати один одного щодня. Навпаки, для подружньої помірності необхідна згода чоловіка та дружини, а не середньовічні правила чи наказ священика лише одному партнерові.
Тому жінка має повне право не говорити священикові, якого вона мало знає, про стан свого організму чи інтимне життя в законному шлюбі.
Можна знайти м'яку форму відповіді такі питання, яка, з одного боку, не буде обманом, оскільки людина не приховує гріхи, з іншого, захистить сповідника від можливої психологічної травми. Ось як про це говорив митрополит Сурозький Антоній: «Людина має сповідувати свої гріхи, це перше; він має бути навчений поступово з більшою тонкістю розуміти свої душевні стани, оцінювати свої вчинки та їх сповідувати. Але сповідувати гріхи, які колись були просто записані ченцями і ввійшли до списків, абсолютно безглуздо, це нічому людей не вчить. Сповідь має бути цілком особиста. Вона неминуче буде неповна, але реальна. Вона буде неповна в тому сенсі, що інша людина, більш духовно зріла або краще навчена або досвідченіша, знайде в собі, можливо, й інші гріхи, але в цю хвилину та людина, яка сповідається, повинна сповідувати свої власні гріхи». 4> Це означає, що і жінки, і чоловіки на сповіді у священика повинні говорити лише про те, що самі вважають гріхом. За такого підходу проблеми подружніх стосунків чи критичних днів не є предметом покаяння чи закидів.
До того ж, кожен з нас далеко не все говорить священикові на сповіді.
Ми не повідомляємо батюшці ПІН-код своєї банківської картки, недаємо йому ключі від своєї квартири чи машини. Навіщо ж тоді не дуже знайомій людині розповідати про подробиці свого інтимного життя, а потім страждати через те, що священик не допустив причастя чи заборонив цілувати хрест та ікони? Ще раз нагадаю, що йдеться не про приховування гріхів, а про дуже просте право на особистий простір.
Перш ніж запитувати у священика поради в глибоко інтимних речах, до нього варто придивитися, подивитися, як він спілкується з іншими людьми, і лише потім пускати людину в простір вашої сім'ї або важливих для вас речей.
І посміхатися нам усім варто все-таки частіше, тоді буде менше приводів для взаємних образ.
Керівник благодійного фонду "Щасливий світ".