Книга Чаклунство для олігарха - читати онлайн безкоштовно, автор Яна Тройнич
Чаклунство для олігарха Марина Тройнич
Казка для олігарха #2 І навіщо я вліз у цю історію? Чого не вистачало? Бабла було до біса, баби проходу не давали, закляті друзі побоювалися і поважали. Ні, нудьга здолала, захотілося переплюнути корінців-олігархів, стати героєм казки.
Зв'язався з чаклуном, та й отримав казочку… Хоча спочатку я й не вірив, що все всерйоз. Нахамив своєму вчителю словесності Карлу Карловичу, а той закинув мене з моїм вірним охоронцем Алексом у князівство Кощеєве!
Хто ж знав, що Карлуша виявиться родичем Безсмертного, який претендує на його престол?
Яна Тройнич, Марина Тройнич
Чаклунство для олігарха
Федір, колишній браток, нині шановний олігарх
Отямився я на березі річки. Насилу підвівся на ноги. Нахилився над водою, щоб попити. Спершу нічого не зрозумів. Навіть озирнувся з подивом, щоб подивитись, хто в мене за спиною. Нікого не побачив і тут до мене дійшло. Це я. Провів по тілу руками, щоби переконатися. Потік лайки ринув з мого рота.
Впав на землю, обхопивши голову руками. Проклятий чаклун! Вигадав же таке!
У пам'яті промайнуло все, що сталося останнім часом.
І навіщо я вліз у цю історію? Чого не вистачало? Бабла було до біса, баби проходу не давали, закляті друзі побоювалися і поважали. Ні, нудьга здолала, захотілося переплюнути корінців-олігархів, стати героєм казки. Зв'язався з чаклуном, та й отримав казочку…
Хоча спочатку я й не вірив, що все всерйоз. Нахамив своєму вчителю словесності Карлу Карловичу, а той закинув нас із моїм вірним охоронцем Алексом у князівство Кощеєве. Хто ж знав, що Карлуша виявиться родичем Безсмертного, який претендуєна його престол?
Ну, у казковому світі я, звісно, не зник. Приватизував село, обзавівся маєтком, став називатися боярином Федором, навіть друзів справжніх знайшов - бояр Свега і Саву. Хіба що джипа коханого не вистачало. Зате екологія якась! Навіщо було смикатися, намагатися повернутись? Головне - поруч була Любка, учениця чаклуна, що вирушила мені на допомогу. Жаль, надто пізно зрозумів, що люблю її і нікого більше мені не треба.
Серце стисло ніби кліщами. Щастя було зовсім поряд, а тепер?
Щоб урятувати всіх нас, Любка погодилася залишитися з князем Кощеєм. Якщо навіть її знайду, як здатися на очі у такому вигляді? Та й якщо здаюся, що толку? Гидкий наставник-маг вимагає, щоб я приніс йому смерть Кощеєву і привів назад улюблену ученицю. А інакше загрожує залишити мене таким навіки.
Сидів і міркував я довго. Я не буду, якщо не знайду вихід і з цього положення! Любку врятую, чого б мені це не вартувало. І нікому не віддам. Ні князю Кощію, ні Карлуші, ні боярину Свегу. Хрін їм усім, а не Любка. А поки доведеться звикати до нового вигляду.
Раптом відчув, що чогось не вистачає. Машинально простягнув руку до плеча. Тихенько покликав:
Потім голосно повторив. Мій бісеня не відгукнувся. Що ж, ще одна втрата.
Кохання, дівиця сімнадцяти років
Останні події згадувалися немов сон. Ми з Федором стояли в центрі кола, що стискалося, готові відправитися назад у свій світ. Ще трохи, і опинимося вдома… Я відчувала, що мій супутник схвильований. Його рука, що стискає золоте яйце, здригнулася. Чи принесе нам повернення щастя? Серце защеміло.
Раптом Федір гукнув:
- Алекс, час, часу не залишилося! Повернися в коло!
Охоронець Федора з глоду Оленою зупинилися досить далеко восторонь, хлопець щось шепотів дівчинці на вухо. Закоханих можна було зрозуміти, але якось не вчасно вони вирішували свої серцеві справи.
Раптом немов із повітря з'явився князь Кощій із воїнами. Я здригнулася: видовище не для людей зі слабкими нервами. Одягнені в темне постаті височіли на величезних чорних конях, у руках виблискували оголені клинки.
Князь майже впритул наблизився до риси, що світилася, всередині якої знаходилися ми з Федором, і зажадав повернути вкрадений амулет і свою законну дружину, тобто мене. У ролі дружини короля чорних сил я примудрилася виявитися абсолютно випадково і не з власної волі, але, на жаль, сьогодні це нічого не змінювало.
Федір повернув до мене зблідле обличчя. Я побачила його здивовані, потім розгублені очі. В тиші, що раптово настала, чути було, як б'ється моє серце. Голова стала порожньою та важкою.
Здається, заява князя здивувала не лише Федора. Свег завмер, не зводячи з мене погляду. Сава, якого тримали двоє воїнів, зобразив на обличчі зневажливу усмішку. До горла Алекса приставили клинок.
Якщо не підкорюся повелителю, загинуть друзі, які вже опинилися в руках ворогів. Чи вартує амулет того, щоб через нього вмирали люди? Та й через мене також? Я вирішила: залишаюся. А Федір нехай вертається. Він і без мене знайде своє щастя. Ну а я… постараюся забути.
Дивно, але до князя ненависті я не відчувала і віддавати його смерть у руки ворога не хотіла. Якщо й хотіла зараз комусь зла, то це своєму колишньому вчителю – Карлу Карловичу, що втягнув нас усіх у цю історію, щоб отримати трон повелителя нечисті.
Всього одну мить відокремлював мене від колишнього життя, але я взяла золоте яйце і змусила себе ступити назад. Переступила межу. Обернулася. І не побачила ні кола, ні коханого.
І ось я знову опинилася у дворі похмурого замку. Оглянула чорні мури, перевела погляд на князя. Здавалося, вираз його обличчя не обіцяє нічого доброго. Ноги самі по собі підкосилися. Я похитнулася і мало не сіла на землю, але все-таки зуміла взяти себе в руки. Нині не варто виявляти ні страху, ні невдоволення. Головне – вижити.
Замість підтримати ослаблу дружину, король схопив мене за комір, струснув і поставив у вертикальне положення. Мені навіть прикро стало: якось надто неввічливо він обійшовся зі мною. Та ще й за сторонніх. Я помітила, що на ґанку підноситься якийсь здоровий похмурий чоловік і з цікавістю поглядає на нас. Виглядав незнайомець дуже лякаюче - коса сажень у плечах, руки наче лопати. Особливо вражало обличчя, обрамлене нерівно підстриженим чорним волоссям і перекреслене шрамом. Я навіть подумала, чи не зомліти. Так, як вчив колись перевертень Кійс: закотити очі, схопитися за серце, видихнути «ах!»... А потім витончено опуститися на землю.
Ахнути я змогла. І навіть руку на серце поклала. Але впасти не встигла. Князь єхидно запитав:
– У вас закололо у боці? Або яке інше лихо трапилося?
Я сумно пробурмотіла:
– Серце. Воно у мене досить слабке.
Кощій деякий час уважно розглядав мене, потім здивовано промовив:
- Усе життя шукав дружину, яка відрізнялася б від інших. А у вас навіть серце не там, де в інших.
Тут я із запізненням зрозуміла, що за серце трималася не з того боку, де слід було.
- Не вдайте. Вам це не личить.
Князь знову струснув мене. Неначе цуценя.
Ворот грунтовно стис моє горло, і я обурено пропищала:
- Дотримуйтесь пристойності! Не забувайте, я –ваша законна дружина.
- Вибачте, зовсім забув про ваше хворе серце. – І єхидно додав: – Кажуть, від страху воно іноді переміщається зовсім у інше місце.