Край вересових полів
На великих нижньосаксонських просторах між містами Люнебург і Целле, Ульцен і Солтау розташувався мальовничий заповідний район, порослий вересом і ялівцем, прикрашений березами та старими дубами.
Перший німецький природний парк «Люнебурзька пустка» належить до найбільших та найвідоміших заповідників такого роду. Простираючись на площі 107 000 га, він охоплює сполучені вересові поля Середньої Європи. Торф'яники, старі ліси, струмки, річки та повні життя села з давніми дворами та будинками, критими очеретом, є невід'ємною складовою єдиного у своєму роді культурного ландшафту.
500 років до Різдва Христового територія Люнебурзької пустки була вкрита переважно дубово-березовими лісами. Наприкінці епохи неоліту люди почали розчищати ліси під ріллю та пасовищні угіддя, заготовляли дрова та лісоматеріал. Випас худоби в лісах і регулярне збирання гілок для підстилок призвело до зменшення лісових насаджень. Великими споживачами деревини були солеварні, поблизу яких ліси вирубувалися нещадно. Це призвело до того, що наприкінці середньовіччя площа лісових насаджень навколо Люнебурга скоротилася в багато разів. Вирубування лісів та інтенсивне використання ріллі без достатнього добрива призвело до виснаження ґрунту. І лише невибагливі рослини, такі як верес (Calluna vulgaris) знайшли тут оптимальні умови для свого зростання. З розширенням території вересової пустки почало розвиватися вівчарство. Вересові поля перетворилися на пасовища для вересових овець, які задовольнялися підніжним кормом. Крім того, селяни використовували вересовий степ для бджільництва та для отримання добрив. Ще до кінця 18 століття вівчарство було вирішальним на території Люнебурзької пустки. У другийполовині 19 століття вересові поля почали засаджувати соснами. Так на Люнебурзькій пустці знову виникла одна з найбільших лісистих місцевостей Німеччини.
Край вересових полів Ліс
35% території парку-заповідника «Люнебурзька пустка» покрита лісами, які виконують різноманітні завдання. З одного боку, це дуже важливий економічний ресурс, а з іншого боку – це місце існування багатьох видів тварин і рослин, компенсаційна зона ландшафту в цілому і важлива зона відпочинку.
На території парку переважають березові, соснові, дубово-змішані та букові ліси. Але загалом домінують хвойні ліси. Тому головною метою сьогодні є розвиток змішаних лісів. Так, старі соснові ділянки завдяки цілеспрямованому омолодженню перетворюються на багаторівневий змішаний ліс.
Торф'яники є важливою частиною культурного ландшафту Люнебурзької пустки. Йдеться насамперед про верхові болота, вік яких перевищує 4000 років. Однак, завдяки людському втручанню верхові болота, які є довкіллям багатьох рідкісних видів рослин, знаходяться під загрозою зникнення. У 1970-х роках почали проводити роботи з відновлення в природному вигляді верхового болота Pietzmoor, що тягнеться на 2,5 км2 у південній частині Люнебурзької пустки. І сьогодні ця місцевість зі своїм незвичайним ландшафтом та таємничим настроєм приваблює до себе тисячі туристів.
Степові річки та струмки
На перший погляд Люнебурзька пустка нам здасться зневодненою: лише зрідка можна зустріти озера. Але якщо придивитися уважніше, то вода є вирішальним елементом цього культурного ландшафту. Досить сказати, що Люнебурзька пустка забезпечує весь Гамбург питною водою. Іхарактерними ознаками цього є степові струмки та річки, а також джерела: Люе (Luhe), Сееве (Seeve), Есте (Este), Вюмме (Wümme), Лопау (Lopau), Брунау (Brunau), Раденбах (Radenbach) та самий прекрасне джерело заповідника Швіндквелле (Schwindequelle).
Символом Люнебурзької пустки є вересові вівці, що відрізняються високою витривалістю та рухливістю. Це невибагливі дикі вівці – білі та не рогаті, або ж сіро-чорні, кудлаті з потужними рогами своєрідної форми. Вересові вівці у багатьох місцях поїдали молоді соснові саджанці. Великі пустки, що залишилися, заростали вереском, який раніше зустрічався не так часто. Рости цьому вереску ніщо не заважало, тому що вівці під'їдали всю решту рослинності (крім ялівцю, який їм теж був не до смаку) буквально на корені.
У лісах заповідника можна зустріти козуль та зайців, оленів та диких кабанів, а також фазанів. Різноманітний тут і світ птахів. На узліссях лісу та на галявинах проживають перепели та чибіси, кільчасті горлиці та сірі куріпки, синиці, дятли, бекаси, ворони та лісові жайворонки.
Природний заповідник «Люнебурзька пустка» є сільським регіоном, де велике значення надається сільському господарству. Квітучі поля ріпаку та соняшників, зернові поля та луки, на яких пасуться корови та коні, так само, як і верес, створюють картину заповідника.
