Ламія (Lamia)
Була коханою Зевса. Гера, дізнавшись про (чергову) позашлюбну аферу, розлютилася і з помсти прикінчила дітей Ламії. З того часу Ламія, що перетворилася на чудовисько, не шкодує чужих дітей. Будучи наполовину жінкою, наполовину змією, вона породила моторошне потомство, що зветься ламіями. Ламії мають поліморфічні здібності, можуть виступати в різних іпостасях, зазвичай як звіро-людські гібриди. Однак частіше вони уподібнюються красивим дівчатам, оскільки так легко залучати необережних чоловіків. Зі своїх жертв ламії висмоктують кров. Нападають вони також на сплячих і позбавляють їх життєвих сил (сперми). Роберт Грейвс посилається на іконографію, що зображує голих ламії в позі habitus equitis, що сідають верхи на сплячих мандрівників.
Ламію — за деякого вміння — легко викрити, для цього достатньо змусити її подати голос. Оскільки мова у ламії роздвоєна, вона може тільки шипіти.
Назва «ламія» етимологічно виводиться з «lammaszt'a», слова, яким в Ассирії та Вавилоні називали демонів, що вбивають немовлят. Давньоєврейським словом «лілім» у мідрашс називають демонічних дітей Ліліт. Відомі рядки з Книги пророка Ісаї (34:14), які в більшості польських (та українською — Є.Вайсброт) перекладів говорять про «Ліліт», або «нічний привид», у перекладі ж св. Ієроніма вони виглядає так: "...ibi cubavit lamia et invenit sibi requiem".
Справа в тому, що в середньовіччі ламія (як і Ліліт) стала синонімом сатанінського демона, диявола родом з пекла. Зневажений твір Ульріха Молітора «Про демонів і чарівників» (1493) це в оригіналі «De lamiis et Phitonicis mulieribus». Ламії пов'язали з інкубами та суккубами, перетворили на упирів, демонів ночі, додавши до них такі різновиди, як лемури, емпузи (пор. «Фауст» Гете)та мормоліки.
«О подруга і супутниця Ночі, про ти, котра радієш собак гавканням і потоком крові, крадешся в темряві між могилами, про ти, що прагнеш крові і несеш жах смертним, о Горгона, Мормона, Місяць Тисячеликий, ласкаво прийняти наші жертви!» [37]