Легендарні розвідники Чому Сталін не обміняв Зорге українська газета
Героїчна, незвична, трагічна постать.
МАЛЕНЬКІ СЛАБОСТІ РАМЗАЙ
Про особистість Зорге, про методи його роботи в Японії ходить багато домислів. Я надам слово Борису Ігнатовичу Гудзю, який усе життя оперував фактами. Ми познайомилися за два дні до його сторіччя. Через чотири з половиною роки нашої плідної та захоплюючої (для мене) роботи найстаріший чекіст Укаїни пішов.
Це саме він 13 місяців, за два з половиною роки до війни, керував із Москви групою людини, відомої їй лише під оперативним псевдонімом Рамзай. Читав його повідомлення, відповідав на листи, вивчав питання, які той надсилав. Деколи доповідав про операцію начальнику управління, підписував у нього шифрування, підготовлені для Зорге.
Був він, за скупованою на похвалу Гудзю, "людиною найвищого класу. Дуже розумний, розвинений, винятково талановитий, з неабиякими здібностями. За рівнем і порівнювати його нема з ким. Зорге був для мене і політичним діячем, який прийшов у розвідку. всьому Ріхард – блискучий журналіст”.
Але, як вважав полковий комісар Гудзь, навіть найталановитіша людина та журналіст, стаючи розвідником, має засвоїти закони нової професії. І головне з них: ти завжди у небезпеці, над тобою завжди висить загроза. А інакше неминучі заскоки, які у Зорзі часом траплялися. Наприклад, він ганяв Токіо тільки на мотоциклі. І одного разу потрапив в аварію, а з ним – секретні матеріали, за якими якраз і їздив до свого зв'язкового журналіста Ходзумі Одзакі. Зорге примудрився якимось неймовірним чином викликати свого радиста Макса Клаузена, зусиллям волі залишався у свідомості з проломленим черепом та зламаною щелепою. Але вже був у такому стані, що документи сам передатибув не в змозі. Тільки шепнув: "Кишеня", і Макс, який добре його розумів, примудрився непомітно дістатися до паперів. І, лише передавши документи, Рамзай відразу відключився. Мотоцикл наставником Гудзем був суворо заборонений.
Вона, мабуть, знала про подвійне життя коханого, але не була ні агентом, ні навіть помічницею. Зорге не змішував ліжко та роботу.
До речі, із зовнішністю, як розповідав мені Борис Гудзь, у Зорзі склалися особливі стосунки. Він сам повідомив до Москви: я з цими хлопцями дружу. І начебто настільки, що їм можна й гроші дати, тобто хабар, щоб надто вже не набридали. Але ця гра – ризикова. Небезпечно! Зовнішність у Японії відрізняється від служб спостережень інших країн. У Токіо їй дозволялося майже все. Контррозвідка ходила за Зорге, як і за іншими іноземцями, по п'ятах. Не допомагало і німецьке підданство, щиро на той час японцями шановане. Документи могли перевірити та перевіряли – виключно для залякування – на кожному кроці. У квартиру входили не лише за відсутності підопічного. Жодної таємниці з того, що вони дихають у спину, не робили. Тотально всіх, хто за діяльністю спілкувався з іноземцями, перетворювали на інформаторів. Тих, хто з доносами не поспішав, позбавляли роботи.
Тому і доводилося Рамзаю використовувати методи нетрадиційні. Спостерігаючи за співробітниками зовнішньої реклами, він виділяв тих, хто йде на контакт. Маючи завидну харизму, звертав найбільш доброзичливих до своїх своєрідних знайомих. Траплялося, перекуповував їх, підсовуючи невеликі подарунки. Розвідників вчать: ні в якому разі не можна без крайньої необхідності відриватися від зовнішності, обманювати або ставити в глухий кут. Тоді і шпики стають безжальними. Хто ж любить, коли тебе всупереч прийнятим негласним правилам дурять? Зорге писав до Центру: "Я особливо не боюсябільше постійного та різноманітного спостереження та нагляду за мною. Вважаю, що знаю кожного окремо і методи, що ними застосовуються. Думаю, що я їх усіх уже став водити за носа».
Роками він пом'якшував стосунки з "зовнішкою", не дозволяв їм перетворитися на жорстке протистояння. Так, це проти всіх розвідувальних канонів. А чи міг Рамзай діяти у Японії традиційно?
НАКАЗ РАДЯНСЬКОГО РОЗВІДНИКА ЯПОНСЬКОМУ ПРИНЦЮ
Ще одне свідчення найвищого ступеня довіри нацистів до Зорги виявлено 2015 року - знайдений у Токіо лист Ріббентропа написано 1938-го. Міністр закордонних справ Рейха вітає Зорге з днем народження, зазначає його "видатний внесок" у діяльність німецького посольства в Японії. І прикладає власну здоровенну фотографію з автографом. Прямо охоронна грамота!
Але було в діяльності Зорге-Рамзая і ще щось, про що пишеться мало, а якщо і згадується, то мимохіть, невпевнено. Адже це саме він зумів перевернути весь хід Другої світової - вже у розпал війни змінив напрямок одного з головних ударів супротивника. І це зовсім не журналістське перебільшення.
Вони розробили теорію: якщо Гітлер візьме Москву, то незабаром Сибір та Далекий Схід все одно дістануться Японії, але вже без кровопролиття. А ось вступ Японії у війну з СРСР на руку американцям. Штати вичекають, доки наявний у Токіо піврічний запас нафти вичерпається, і вдарять по островах (абсолютно об'єктивний звіт паливних ресурсів, які були в Японії, зробили ті ж Зорге з Одзакі). Теорія була донесена до вух прем'єр-міністра та сподобалася йому.
Сьогодні, через десятиліття, можна сміливо сказати: війна на два фронти була б для СРСР згубною.
"ДВІЙНИК" В ОЧІГЕНЕРАЛІСІМУСА?
То чому ж Сталін не обміняв видатного розвідника? Причому на двох взятих до радянського полону адміралів! Адже японці пропонували. І це не міф. Після війни незаперечний факт обміну, що пропонувався, підтвердив великий німецький розвідник, що містився в Москві. Гестаповець розкрив і інший варіант: у Токіо були не проти обміняти Зорге на кількох своїх офіцерів, захоплених десь на островах американцями, що воювали з Японією.
Але Йосип Віссаріонович на це не пішов. Сталін, і він, вважав Зорге двійником, які працювали і нас, і Німеччину. Деякі близькі до "батька народів" керівники розвідки щиро підозрювали Зоргу у співпраці з німцями.
Наведу пояснення Бориса Гудзя:
- Припускаю: японська охранка, яка заарештувала Зорге, все ж таки не знала, що він саме радянський розвідник. Японці, як і Сталін, вважали, що він – німецький шпигун. Однак Ріхард Зорге не був двійником. Так, стажер німецького військового аташата Ойгер Отт виріс за допомогою радянського резидента Зорге до генерала, а 1939-го - до посла Німеччини в Японії. Говорять, Зорге допомагав фашисту. І правильно робив! Рамзай уловлював найтонші акценти, до яких туповатому німецькому офіцеру Отту ніколи не дістатися. Звичайно, допомагав, тяг і витяг у посли. А як нашому розвіднику вдалося б пропрацювати стільки років із Оттом, не даючи йому жодних відомостей про Японію? Зорге нескінченно консультував його, постачав кваліфіковані поради, ніколи не підкидаючи дезінформації. Інакше швиденько провалився б. Він близько зійшовся з Оттом, а у відповідь отримував від того безцінні відомості. Мав, зокрема, доступ до чорної папки, в якій Отт зберігав найцінніші повідомлення, надіслані посольством Німеччини до Берліна, та всі вказівки звідти. Чи бувалотаке в історії нашої чи інших розвідок? Ну а коли Зорге виростив з виконавчого, але тупуватого абверівця Отта посла, той не міг обходитися без опіки друга Ріхарда. Німецький посол був у повній залежності від радянського розвідника, Зорге перетворив його на надійне і невичерпне джерело інформації, яку сам і контролював на користь СРСР. Адже Рамзай бачив у стосі повідомлень, зібраних усією німецькою агентурою в Японії, більше, ніж відкривалося Отту.
Що ще могло не сподобатися Сталіну? – міркував у розмовах зі мною наставник розвідника Борис Грудзь. - Після арешту Рамзай розкрився. Чому - дано знати лише тому, хто сам пройшов через витончені японські тортури. Судити Зорге за це я не можу. І позицію, яку він обрав, позбавивши себе згодом тортур, називаю правильною. Він наважився відверто сказати: я радянський розвідник. Зрозумійте, я не противник Японії, я її друг. Дружу з вашим народом, намагаюся, щоб моя країна не мала з ним ускладнень. Розумієте, як він поставив запитання: я друг, а не збирач шпигунських відомостей. І тут висловлюю мою суто особисту точку зору: Зорге виявив себе як людиною Комінтерну. Він не шпигун, а ідейний працівник. На СРСР зв'язку з Комінтерном намагалися приховувати. Сталіну позиція, зайнята Зорге, не сподобалася.
Вторить Гудзю у своїх спогадах і генерал-полковник Микола Захаров. Він вважає, що японці зовсім не поспішали виконувати смертний вирок у виконання. Вже до 1942 року зрозуміли, що війна на Східному фронті затяглася. А після Сталінграда японці багато зрозуміли. Можливо, вони розраховували на якісь переговори з СРСР, у яких життя розвідника найвищого класу могло стати якщо не козирною, то розмінною картою. Можливо, прагнули лише обміняти Зорге на двох своїх адміралів,що відсиджують в українському полоні.
Факт залишається фактом: ні сталінське керівництво, ні розвідка не зробили жодних кроків для обміну Зорге. Беруся стверджувати, що так чинилася сталінська воля.
СЕРЦЕ РИХАРДУ ЗОРГЕ
Добрі та світлі люди переклали з японського стосу матеріалів про Зоргу - спеціально для книги письменника Валерія Поваляєва "Японський лабіринт". У документах - 1100 днів болісного існування розвідника у в'язниці Сугамо, режим якої вважався навіть за військовими японськими мірками найжорстокішим. Щоденні допити, коли сил не лишається ні на що. Три роки у крихітному кам'яному мішку. На підлозі брудна циновка, у кутку – параша.
Раніше про це лише здогадувалися, хоча відгадка була проста. Зорге катували. Випливли на світ документи про допити із пристрастю. Нігті поранені: під них повільно встромляли гострі довгі голки. Зап'ясті понівечені бамбуковими лещатами, які бузувіри стискали і стискали. Лише одного разу Зорге зрадив собі: попросив дати спокій хоча б його руки. Їх відразу ще тугіше стиснули лещатами.
Це було останнє прохання Зорге. Він зводив тюремників мовчазною зневагою.
Ще під час слідства Зорге зробив і таку заяву: "Зараз. я ще більше зміцнююсь у правильності мого рішення, ухваленого 25 років тому. рік".
Апеляції Зорге та Одзакі відхилили. Їх перевели до камер смертників, де вони промучилися більше року. Щодня міг стати останнім.
Вукеліч помер у в'язниці від запалення легенів за два місяці. Подружжя Клаузен вижило і, провівши решту життя в НДР, залишило нащадкам свої спогади і радянські ордени, які їм вручили в Москві.
У ранок страти Зорге, вибачившись перед священиком, який прийшов сповідувати, ввічливо відмовився від його послуг. Для мене цей жест означає багато. Він ні в чому не зрадив себе і в останню мить. Був атеїстом та помер їм.
Попросив за кілька хвилин до страти не зав'язувати очей. Був так підготовлений до відходу, що знав: витримає, не допустить слабини. Сам, не давши в останні миті осквернити себе дотиком чужих холодних і ворожих рук, начепив на шию мотузку з петлею.
Але знову міф. Перед смертю Зорге, одягнений у червону сорочку, вигукнув японською, що Червона армія все одно переможе. Червона сорочка справді була, як і на інших ув'язнених. А що вигукнув, то навряд чи. Японською мовою Ріхард говорив погано. Читав – чудово. Що він вигукнув, лишиться невідомим.
Проте записи з протоколу про приведення вироку залишилися. Природа була проти його смерті. Минуло 18 хвилин після того, як відкрився люк, у який впало тіло, а серце Зорге ще билося.