Михайло Єгорович Корешков - Історія міста Електросталь
Виходець із семи металургів. З юних років він пов'язав свою трудову біографію із металургійним виробництвом. Закінчивши робітфак, а потім інститут, він приїжджає у напрямку на завод «Електросталь», де працював спочатку майстром, потім начальником зміни. Протягом чверті століття, з 1939 по 1965 рік (тільки з 1957-го по 1960-й він був начальником управління металургійної промисловості Московського раднаргоспу), керував Михайло Єгорович колективом заводу, у тому числі й у найважчий воєнний час. Евакуація підприємства на схід 41-го, повернення 42-го, випуск продукції для фронту… У тому, що завод справлявся з усіма завданнями, поставленими Державним Комітетом Оборони, є пряма заслуга Михайла Єгоровича. Усі, хто працював із ним у цей період, відзначали його енергію та ділові якості. За внесок у перемогу над ворогом у Великій Вітчизняній війні завод «Електросталь» було нагороджено 1945 року орденом Леніна.
Після війни за М.Є. Корешкове на заводі розроблялася технологія виробництва жароміцних сталей та сплавів, проводилася масштабна реконструкція обладнання, впроваджувалися механізація та автоматизація, зменшувалась кількість важкої ручної праці.
Кваліфікованих робітників Корешков знав в обличчя, вітався з ними за руку. Проте був суворий, дотримуючись такої точки зору, що підлеглі повинні побоюватися керівника. Віктор Іванович згадував, що Корєшков був прихильником і неформальних методів спілкування. Наприклад, часто він влаштовував у своїй квартирі на вулиці Горького вогники, запрошуючи на чай двох-трьох начальників цеху, з якими обговорював адміністративні та технічні заходи щодо розвитку виробництва. І це виявилося дієвішим за низку нарад.
Колишній начальник технічноговідділу Володимир Іванович Кружков сам мало зустрічався з Михайлом Єгоровичем, натомість із директором бачився його батько, який працював диспетчером заводу. З оповідань отця В.І. Гуртков зробив висновок про блискучі організаторські якості М.Є. Корешкова. Однією з найголовніших заслуг директора Корешкова він вважав створення такої системи підготовки кадрів, яка дозволила заводу згодом стати флагманом вітчизняно якісної металургії. Дію цієї системи відчував на собі електростальський школяр В.І.Кружков. Хлопців водили на екскурсії на завод, з ними зустрічалися керівники підприємства та уславлені робітники. Можливо, тому багато однокласників Володимира Івановича стали згодом металургами? Працюючи у техвідділі, Володимир Іванович бував на багатьох підприємствах галузі та не раз переконувався, що на «Електросталі» кадри більш кваліфіковані. Це підтвердилося, коли з освітою в 50-ті роки Раднаргоспів багато досвідчених фахівців залишило завод, а на їхнє місце стали підготовлені М.Є. Корешковим інженери – І.С. Прянишников, Л.К. Косирєв, В.М. Жучин та інші, які не потребують представлення металурги.
За розповідями ветеранів, Володимир Іванович знає, що Корешков ніколи не займався зайвою опікою молодих спеціалістів, даючи їм певну свободу дій, але й не залишав їхню роботу поза увагою, завжди цікавився, як ідуть справи.
Ніна Василівна Фінагіна працювала секретарем у Михайла Єгоровича. Вона згадувала, що люди потоком йшли на прийом до директора. З усіма, незалежно від посади, він був чемний. Іноді через стіни його кабінету в момент розмови лунав гучний сміх. Михайло Єгорович умів розрядити жартом. Ніхто з відвідувачів не виходив від нього розлюченим чи незадоволеним. Ще Михайла Єгоровича відрізняло уважнеставлення до «маленької людини». Коли 1957 року М.Є. Корешкова перевели на роботу до Раднаргоспу, Ніну, вже співробітницю машинописного бюро, відрядили туди ж на кілька місяців. Корешкова мала возити до Москви службова машина, і він сказав Ніні приходити щоранку до його будинку на вулицю Горького: «Будеш їздити зі мною!» Вона досі пам'ятає, як одного разу він особисто прийшов до кімнати, де дівчина працювала з документами, попередити, що їде зі столиці раніше, ніж зовсім потряс співробітниць Ніни. Він, начальник управління металургійної промисловості Раднаргоспу, дбав про просту друкарку!
Ветеран праці, у минулому уславлений коваль, керівник комсомольсько-молодіжної бригади Микола Іванович Комишанченко згадав, як одного разу приходив на прийом до директора Корешків. Просити не за себе, а за товариша, який волею обставин залишився без роботи. «Ну чого, комсомол? – з усмішкою спитав директор комсорга Комишанченко. - Які проблеми?" За п'ять хвилин він уже віддавав розпорядження начальнику відділу кадрів. Товариша Миколи Івановича взяли до бригади.
З аналогічного приводу перша зустріч із Корешковим та у Дмитра Івановича Бодіско, який 20 років працював начальником ВТК заводу. У 1950 році Дмитро Іванович, будучи студентом Московського інституту сталі та сплавів, разом із товаришем В. Ніконовим проходив практику в термічному цеху заводу і дуже хотів попрацювати калільником все літо. Директор допоміг йому влаштуватися.
До речі, ще до практики на «Електросталі» Дмитро Іванович чимало знав про завод: у гості до студентів з лекціями та бесідами приїжджали і начальник цехів, і провідні спеціалісти, і найкращі робітники. Дмитро Іванович, наприклад, запам'ятав, як цікаво розповідав свою роботу сталевар М.Д. Шершавкін. І це все було частиною тієїсистеми підготовки кадрів, налагодженою Корєшковим, про яку говорив В.І.Кружков.
Одна з відмінних якостей Корешкова-директора, на думку Д.І.Бодиско, - вміння підібрати, говорячи нинішньою мовою, довкола себе команду однодумців. Адже справді, яких блискучих інженерів-металургів згуртував і випестував Михайло Єгорович! В.С. Култигін, М.І. Виноград, М.Я. Дзугутов, Н.І. Староверів, А.М. Міхельсон, Я.С. Лейзеров, Т.І. Зуєв, А.Ф. Каблуковський М.В. Постнов, П.П. Зуєв, М.Г. Углов, А.А. Попов, Б.М. Плевако, С.Г. Лисенка та багато-багато інших. Їхні імена золотими літерами вписані в історію заводу. Михайло Єгорович бачив здібних молодих людей, допомагав їх просуванню та становленню як фахівців, передбачаючи майбутній розвиток заводу.
Колишній директор заводу Борис Федорович Борін, виступаючи, зауважив, що він як ніхто інший розуміє, який тягар відповідальності ніс на своїх плечах протягом 25 років Михайло Єгорович Корешков, який залишив своїм наступникам працездатне підприємство, що динамічно розвивається. Самому Борису Федоровичу не довелося особисто зустрітися з М.Є. Корєнкова, але він багато чув про нього і від свого дядька І.А. Боріна, та від ветеранів заводу. Не всім нинішнім молодим людям відомо, ким був М.Є. Корінців. Ми повинні донести до них знання про цю видатну людину, яка так багато зробила для «Електросталі».
Михайло Єгорович мав велику родину: дружина Надія Сергіївна, яка працювала вчителем початкових класів, і четверо дітей – три дочки та син. На зустрічі у бібліотеці були присутні молодша донька Корешкова – Антоніна Михайлівна та внучка Ірина Михайлівна. Дочка розповіла, що Михайло Єгорович був дбайливим та ніжним батьком. Незважаючи на зайнятість, знаходив час поспілкуватися з кожним із чотирьох дітей, дуже переживав, коли діти хворіли, виїжджали,писав зворушливі листи дружині, у кожному з яких кілька рядків присвячував дітям. Він знав друзів дітей, цікавився їхнім життям. Любив ліс, полювання. Діти любили його розповіді - про все: про природу, про космос і зірки, про людські взаємини, про завод ... Яскрава, образна мова батька запам'ятовувалося легко. Він залишив своїм дітям такий заповіт: у житті цінується відмінне знання своєї спеціальності і чесність у всіх вчинках. Авторитет треба здобувати самим, він не передається у спадок.
Внучка Михайла Єгоровича Ірина Михайлівна Воробйова, яка працює начальником технічного відділу заводу, згадуючи дідуся, характеризувала його як велику, теплу, добру людину. Таким він бачився їй з далекої доби дитинства. Пам'ять про діда - мудрого, знаючого, все розуміє - дуже дорога їй. Він був напрочуд цілісною натурою. Найголовніша людська риса директора Корешкова, на думку Ірини Михайлівни, – чесне ставлення до людей, найбільша порядність. Люди пам'ятають, яким він був! Недарма ж на могилі Михайла Єгоровича майже завжди лежать живі квіти. Хтось, крім рідних, приходить вшанувати його пам'ять. Значить, він живий! Ірина Михайлівна Воробйова висловила подяку від імені всіх рідних М.Є. Корешкова за пам'ять про їхнього батька, діда, прадіда.
Гості бібліотеки з особливою увагою слухали спогади шкільних подруг доньок М.Є. Корешкова. Вони говорили про те, що на їхнє дитинство випав дуже важкий час: щойно закінчилася війна, в країні не вистачало найнеобхідніших товарів та продовольства. І в цих умовах сім'я Корєшкова відрізнялася рідкісною гостинністю. Перший телевізор, той, з лупою, з'явився у місті в будинку Корешкових, і дивитися його збиралася незмінно велика компанія дорослих та дітей з усієї вулиці Горького. Так само як на зроблених МихайломЄгоровичем для своїх дітей «гігантських кроках» каталися всі місцеві дітлахи.
«Простий, шляхетний, суворий, справедливий», – таким запам'ятала директора К.М. Нікушкіна, в дитинстві дружила із середньою дочкою Ольгою. Батько Каріни, М.Д. Бабкін, був головним інженером заводу, їхня родина товаришувала з Корінцевими будинками. Код М.Д. Бабкін трагічно загинув, залишивши дружину з трьома малолітніми дітьми на руках, Михайло Єгорович пообіцяв допомагати сім'ї та своє слово дотримав. І допомога ця була різна - від тарілки супу в обід до поїздки влітку на Киржач. Карина багато часу проводила у будинку №5 на вулиці Горького: робила з його дітьми уроки, грала. Вона щаслива тим, що входила до цієї чудової родини.