Непрохідність кишечника
Непрохідність кишечника є наслідком порушення пасажу кишкового вмісту, внаслідок механічної перешкоди чи функціональних порушень. Залежно від причин розрізняють механічну (пухлинний або рубцевий стеноз кишки, здавлення ззовні і т.д.) та динамічну (порушення іннервації, параліч, ускладнення медикаментозної терапії тощо) кишкову непрохідність; високу (перешкода на рівні тонкої кишки) та низьку (ураження товстої кишки). Основні симптоми кишкової непрохідності: тривала затримка випорожнень (у ряді випадків при цьому може бути діарея), здуття кишечника за відсутності відходження газів, біль у животі (приступоподібний, спастичний характер), бурхлива перистальтика (в пізніх стадіях – атонія кишечника), нудота (У пізніх стадіях, при високій непрохідності – блювання застійним вмістом шлунка, при низькій – тонкокишковому вмісті з каловим запахом).
За ступенем вираженості непрохідність може бути компенсованою, субкомпенсованою та декомпенсованою. При компенсованій (хронічній) непрохідності клінічні прояви виражені помірно, затримка випорожнень і здуття живота виникають періодично протягом тривалого часу. При динамічній непрохідності симптоматична терапія (спазмолітики, клізми, проносні) та призначення препаратів, що підсилюють моторику шлунково-кишкового тракту (координакс, перистил, убретид, галантамін, метоклопрамід, реглан, церукал) дають ефект. Розвиток декомпенсації означає, що порушення пасажу кишкового вмісту набувають незворотного характеру, частіше внаслідок механічної непрохідності, рідше – на тлі прогресуючої атонії кишечника. Виразність клінічної картини наростає: з'являються нудота та блювання, збільшується метеоризм, розвиваєтьсяінтоксикація. У таких випадках призначається інтенсивна інфузійна терапія і терміново (протягом 2 – 3 годин) приймається рішення про необхідність екстреного хірургічного втручання. Це дуже важливе рішення приймається колегіально, з обов'язковою участю хірурга, з урахуванням наступних моментів: відмова від екстреної операції призведе до розвитку фатальних ускладнень; чи може операція реально продовжити життя хворого, не посилюючи його страждань; ризик оперативного втручання має бути значно меншим за ризик розвитку тяжких ускладнень; хворий та його родичі повністю поінформовані про можливий ризик та їх вибір є усвідомленим.
Може виникнути ситуація, коли тяжкість загального стану пацієнта робить будь-яке хірургічне втручання вкрай небезпечним і безперспективним щодо продовження життя (хворий все одно загине найближчим часом внаслідок прогресування хвороби). У таких випадках, за згодою родичів та хворого, приймається обґрунтоване рішення про відмову від операції із зазначенням протипоказань до неї. При відмові від операції (що має бути задокументовано), необхідне призначення симптоматичної терапії в повному обсязі з метою максимально можливого позбавлення хворого від страждань.
Асцит - патологічне накопичення вільної рідини в черевній порожнині частіше зустрічається внаслідок таких причин: канцероматоз очеревини; метастатична ураження заочеревинних лімфовузлів, що супроводжується порушенням лімфовідтоку; гіпоальбумінемія; глибокі порушення сольового обміну (як наслідок високого рівня альдостерону); супутня кардіогенна патологія.
Клінічні прояви асциту залежать від кількості вільної рідини: збільшення живота, дискомфорт у черевній порожнині, відчуттяпереповнення шлунка, розлади травлення, відрижка, стравохідний рефлюкс, нудота та блювання, задишка, набряки нижніх кінцівок. Для діагностики асциту застосовується перкусія (визначається укорочення звуку в пологих місцях та усунення зони «перкуторної тупості» при зміні положення тіла), пальпація – симптом флюктуації, інформативним є ультразвукове дослідження.
Консервативні методи лікування асциту включають застосування специфічної протипухлинної хіміотерапії (у тому числі внутрішньовенної, внутрішньочеревної або ендолімфальної); лікування супутньої патології, якщо вона є причиною накопичення рідини; застосування діуретиків. Діуретики застосовують тривало, під контролем показників вмісту калію в крові, при гіпокаліємії призначають препарати калію (аспаркам, панангін). Фуросемід призначають індивідуально, початкова доза 20 - 80 мг (при необхідності до 240мг.).Лазилактон (фуросемід + спіронолактон)має менш виражену дію на мінеральний обмін, початкова добова доза до 4 таблеток.Спіронолактон (верошпірон), калій- і магнійзберігаючий діуретик, приймають в добову дозу 100 – 200 мг один раз на день. Через тиждень, при необхідності, доза подвоюється і, надалі, коригується в залежності від досягнутого ефекту. Буметанід призначається по 0,5 - 2 мг один раз на добу.
У тих випадках, коли консервативна терапія виявляється неефективною, потрібна евакуація рідини шляхом лапароцентезу. Ця хірургічна маніпуляція повинна виконуватися у суворій відповідності до принципів асептики та антисептики, лікаря, який має відповідний досвід. Після маніпуляції на ранку накладається пов'язка і, як правило, для запобігання підтіканню асцитичної рідини - шов. Пов'язку слід зберігати до повногозагоєння. В принципі, можливе постійне дренування черевної порожнини, але на практиці воно застосовується рідко, частіше виконують повторні пункції. Лікування асциту не вимагає дотримання спеціальної дієти з деяким обмеженням солоних продуктів. Немає необхідності й обмеження прийому рідини. Приймати їжу слід меншими порціями, але частіше.