Ощадно-позичкові асоціації
Ощадно-позичкові асоціації є кредитні товариства, створені для фінансування житлового будівництва. Їхні ресурси складаються в основному із внесків пайовиків, що представляють широкі верстви населення. У СЩА, наприклад, будь-який член асоціації може отримати голос за кожні 100 дол. його рахунку під час виборів керівного органу асоціації.
Хоча ощадно-позичкові асоціації виникли близько 150 років тому, справжній розвиток вони отримали після Другої світової війни. Основою їхньої діяльності є надання іпотечних кредитів під житлове будівництво у містах та сільській місцевості. Активні операції здебільшого складаються з іпотечних позичок і кредитів, що становлять 90%, а також вкладень у державні цінні папери (центрального уряду та місцевих органів влади). В останні роки ощадно-позичкові асоціації становлять серйозну конкуренцію комерційним і ощадним банкам у боротьбі за залучення заощаджень населення. Це досягається шляхом встановлення високого відсотка, а також внаслідок прагнення населення за допомогою цих установ вирішити житлову проблему. Нині кількість пайовиків асоціацій становить кілька десятків мільйонів.
Ощадно-позичкові асоціації носять в основному кооперативний характер, оскільки базуються переважно на внесках пайовиків. Під такою назвою ці установи функціонують у США, Канаді. В Англії та низці країн Британської співдружності вони називаються будівельними товариствами. У країнах Західної Європи та Японії аналогічні установи діють як на кооперативній основі, так і за участю держави.
Ощадно-позичкові асоціації та будівельні товариства є серйозними конкурентамибанків, страхових компаній у наданні іпотечних кредитів. Слід зазначити, що загалом ощадно-позичкові асоціації домінують на ринку іпотечного кредиту для житлового будівництва. Як правило, до їх послуг у західних країнах вдаються переважно середні верстви населення.
Загострення ринку проблеми ліквідності наприкінці 70-х — початку 80-х гг. у США різко погіршило становище ощадно-позичкових асоціацій. Так було в середині 80-х гг. там налічувалося 3400 асоціацій, а на сьогодні половина їх була змушена пройти процес злиття, поглинання та банкрутств. Крім того, з метою виживання вони пішли на широке акціонування, відмовившись від колишньої взаємної форми власності (mutual form of ownership), яка довгі роки являла собою кооперативну форму, що належить її вкладникам (депозитаріям). При переході
до акціонерної форми власники — вкладники мали змогу придбати акції на найвигідніших умовах.
Насамперед місце кооперативних паїв міцно зайняв власний капітал, який став базуватися значною мірою на акціонерному капіталі. Асоціації почали приймати ощадні та термінові депозити (останні робляться в малих розмірах), що наблизило їх пасивні операції до пасивних операцій комерційних та ощадних банків. У структурі активних операцій частка іпотечних кредитів зменшилася приблизно з 90% активів до 45,9%. При цьому зросли вкладення у приватні та державні папери, збільшилися інші активи.
У той самий час проблема ліквідності для асоціацій ставати дедалі гострішою, оскільки, як і банки, вони мають активи менш ліквідні, ніж пасиви. Як правило, займають вони на короткий термін, а позичають, навпаки, на тривалі. Це вважалося абсолютною нормою США. Тому вцілях стимулювання житлового будівництва Центральний банк (ФРС) до 1980 р. давав їм пільгу у вигляді стягнення процентної ставки на 0,25% більше, ніж комер-
ним банкам. Довгий час цього було достатньо, щоб асоціації могли забезпечувати справжній приплив коштів для себе. Однак коливання ринкових процентних ставок у бік підвищення змусили акціонерів та вкладників продавати свої акції за готівку та вкладати кошти в інші сфери, наприклад, у взаємні фонди грошового ринку, що викликало масовий відтік коштів з асоціацій. Це спустошливо вплинуло на асоціації, ринок іпотечного кредиту, що призвело до спаду житлового будівництва і в цілому американської.
Політика дерегулювання на початку 80-х. дозволила асоціаціям більш ефективно конкурувати на ринку за залучення коштів, проте їхній портфель був обтяжений заставними ще 50—60-х рт. та низьким відсотком 70-х років. В результаті асоціаціям доводилося платити за пасивами більше, ніж отримувати за активами, що викликало великі збитки і підривало ліквідність. З 1980-1987 р.р. 30% загальної кількості асоціації або збанкрутувала, або зазнала вимушеного злиття.
У умовах асоціації змушені були вдатися до нової ринкової стратегії, намагаючись наблизитися за операціями до комерційних банків з допомогою диверсифікації. Вони стали практикувати видачу комерційних та споживчих позичок, борги оформляти цінними паперами та продавати їх на вторинному ринку, а ощадні рахунки переводити у термінові.