ОСТАННІ З ФЛІБУСТЬЄРІВ-2 Історія піратського радіо Великобританії, Батенька, та ви трансформер
«Коли я ріс, я отримував доступ до музики через піратське радіо. Тримав транзисторний приймач під подушкою, слухаючи пісню за піснею в очікуванні моєї коханої».
Роберт Палмер,британський співак
У 1967 році на ВПС нарешті усвідомили перспективи комерційного мовлення. Рок перестав був підпільним і втратив статус солодкого забороненого плоду. Це не зробило його гіршим. Однак закриття офшорних радіостанцій стало кінцем епохи шкіряних курток, синглів на дві з половиною хвилини та піратських прапорів.
Введений 1967 року закон «про морські правопорушення» змусив радіопіратів змінити свій спосіб дії. Минув час старих армійських фортів: вони були надто незручні щодо постачання і недостатньо мобільні. Територіальні води Британії та нейтральні моря стали небезпечними. Залишки піратського флоту сховалися в голландських водах на станціях Veronica і Luxembourg. Більшість перемістилася на сушу, збираючи кустарні FM-передавачі та користуючись дешевими портативними трансмітерами. Це було поза законом ще з 1949 року, проте через фінансові та ідеологічні причини багатьох не зупиняв страх суворого покарання. Серед нового покоління радіопіратів були студенти – особливо відзначились учні університету Лафборо; етнічні меншини зі своїми станціями та музикою на кшталт London Greek Radio, Invicta, JFM, Thameside, Sunshine, Jackie, Raiders FM, AMY, яка вже намагалася ставити тренди. Знайшлося місце і для ветеранів морських походів шістдесятих, наприклад, метушливому ірландцю Ронану О'Рахіллі та його радіо Caroline.
Цей рік був сповнений чуток про повернення піратів. Бельгійська станція «Marina» була зайнята новими проектами,колишній бос «Essex» Рой Бейтс збирався розпочати нову справу, але не став, а амбітний О'Рахіллі взагалі збирався мовити з літака, проте не зміг технічно реалізувати цю ідею.
У тому ж році з землі почалося мовлення радіо «Invicta» — першої станції, яка крутила виключно соул-музику чорношкірих виконавців, яка лише ставала популярною. Тут можна було почути блюз, госпел, джаз та електрофанк. Станція «Jackie» прославилася спритністю своїх адвокатів та здатністю рятувати обладнання під час рейдів уряду.
Того ж року стартувало «Capital Radio», створене Тімом Томасоном — канадським радіоаматором та засновником «Міжнародного мовного товариства». Томасон із партнерами купив німецький танкер та назвав його «Король Давид» на честь переможця велетня Голіафа. Судно було зареєстроване в Ліхтенштейні, ставши єдиним кораблем флоту цієї карликової держави, що існував лише на папері. Якийсь час корабель помилково ходив під швейцарським прапором: чи прапора Ліхтенштейна в запасі не було, чи ніхто не знав, як воно має виглядати. Приблизно половину команди «Короля Давида» складали жінки. Сигнал можна було зловити у Бельгії та Голландії, а й східної Англії. Станція мала справжні артефакти минулих часів — антену та апаратуру героїв шістдесятих із «Radio 270». Томасон не був фанатом популярної музики і як альтернативу ставив кантрі, вестерн, латиноамериканські платівки і класику, але виключно в неділю. За короткий термін у Capital утворився фан-клуб «друзі вільного радіо», куди входило п'ять тисяч людей.