Погода на замовлення
Сталося якось одній людині догодити Богові, і Господь дозволив йому замовляти погоду. Було в того чоловіка два поля: на одному росла пшениця, а на іншому — соняшник. Настав час збирання пшениці, і попросив він сухої та сонячної погоди, щоб вона остаточно дозріла та підсохла. Кілька днів погода була ясною, сонячною та спекотною. Але людина зауважила, що для соняшника, який почав цвісти, це не зовсім добре, що йому потрібний дощ, щоб набратися сили.
І попросив він у Бога дощу для соняшника. Пішов дощ. Нажив він соняшник, але разом з тим намочив і пшеницю. Зажурився чоловік, що намокла пшениця, і попросив він, щоб повіяв вітер, і вийшло сонце з-за хмар, щоб пшениця скоріше підсохла.
Перестав дощ, засвітило сонце, і повіяв вітер. «От добре, — подумав чоловік, — пшениця підсихати почала, тож незабаром знову можна починати косовицю».
Але тут він згадав про своїх бджіл, для яких вітер несприятливий, бо заважає збирати нектар та пилок. Тоді він зовсім зніяковів, не знаючи, яку погоду попросити у Бога, адже те, що добре для одного, погано для іншого, а що добре для іншого погано для третього. Так він стояв у розгубленості, не знаючи, яку погоду попросити у Бога, щоб для всіх вона була сприятливою. Але потім він вирішив нічого не просити у Бога і надати йому самому вирішувати, коли якійсь погоді бути: чи дощу, чи вітру, чи сонцю. Він вирішив приймати все, як є, бо Богові видніше, що як і коли потрібно, а сам він тільки може все переплутати.