Похід за щастям
Східна притча
Один чоловік покликав перед смертю свого сина і сказав йому так:
— Сину мій, я знаю, що скоро помру. Я хочу, щоб щасливим було твоє життя.
— Батьку, скажи, що зробити, щоб стати щасливим?
— Іди походи світом, і тобі скажуть, як знайти щастя.
Батько помер, а син вирушив у дорогу. Дійшов він до річки і бачить: бродить берегом кінь — худий, голодний, старий.
— Куди ти йдеш, юначе? — спитав кінь.
- Я йду шукати щастя. Може, ти знаєш, де його знайти?
— Послухай, юначе, що я розповім тобі, — відповів кінь. — Коли я був молодий, всі мене пестили, напували, годували. Я навіть голови не повертав до ясел, — чекав, щоб мені до самого рота піднесли. Роботи я знати не знав, до інших мені справи не було, і думав я, що на світі немає нікого щасливішого за мене. А тепер став я старий, і тепер іншим нема до мене діла. Тож кажу тобі, юначе, — бережи свою молодість. Та не так бережи, як я її берег. Не чекай, щоб все тобі було приготовлено чужими руками. За всяку справу берись. Вмій чужій радості порадіти. Не бійся своїх турбот. Тоді до самої смерті будуть біля тебе і кохання, і дружба. Тоді й щастя завжди буде з тобою.
Хлопець пішов далі. Довго йшов і побачив на дорозі змію.
— Куди ти йдеш, юначе? — спитала змія.
— Я йду світом, хочу дізнатися, де мені знайти щастя?
— Послухай, що я тобі скажу, — промовила змія. — Все життя я пишалася своїм отруйним жалом. Я думала, що я всіх сильніший, бо всі мене бояться. А вийшло, що дарма я так думала. Усі мене ненавидять. Кожен хоче мене вбити. Від усіх я ховаюсь. Усіх сама боюся. У тебе в роті теж є жало - твоя мова. Дивись, щоб твої слова не шкодували даремно інших. Тоді проживеш своє життя безстраху, тоді не треба буде тобі ні від кого ховатися. Тоді й своє щастя знайдеш.
Хлопець пішов далі. Ішов він, ішов і побачив дерево. А на дереві сидів птах Карі-Карі. Пір'я у неї яскраве, блакитне, блискуче.
— Юначе, куди ти йдеш? — спитав птах Карі-Карі.
— Я йду світом, шукаю своє щастя. Може, ти знаєш, де його знайти?
Птах Карі-Карі відповів:
— Слухай, юначе, що я тобі скажу. Ти, мабуть, давно вже в дорозі. Твоє обличчя вкрилося пилом, одяг висить лахміттям. Сам на себе став ти не схожим. Зустрічні відвертаються від тебе. З тобою і щастя не захоче знатися. Запам'ятай мою пораду: нехай все в тобі буде гарне. Тоді й довкола тебе все стане прекрасним. Тоді й своє щастя побачиш.
І юнак повернувся додому. Він тепер знав, що по щастя нікуди не треба ходити.