Презентація на тему - Лікування в середньовічній Русі - з медицини

Завантажити презентацію (0.26 Мб)
13 завантажень
4.0 оцінка

Анотація до презентації

Презентація для школярів на тему "Лікування в середньовічній Русі" з медицини. pptCloud.ru – зручний каталог з можливістю скачати powerpoint презентацію безкоштовно.

Зміст

Лікування в середньовічній Русі: період язичництва

Виконала: Зуєва Н. В. 101 стом.

Давня Русь (чи, інакше, середньовічна Україна) була період середньовіччя однією з значних держав. Виникнувши в IX столітті на місці невеликих князівств, вона швидко стала могутньою державою, яка мала, зокрема, досить високу культуру, зокрема медицину.

Культуру Давньоукраїнської держави збагачували контакти як із Заходом, так і зі Сходом. Особливо важливими були дуже плідні зв'язки з Візантією – хранителькою досягнень давньої цивілізації. Ці зв'язки значно розширилися і зміцнилися після ухвалення Давньою Руссю християнства (Х століття), хоча тісні зв'язки з Грецією, що супроводжувалися проникненням досягнень давньогрецької культури, почалися ще в дохристиянські часи. Це стосується і медицини, яка на той час зовсім не обмежувалася знахарством або застосуванням народних засобів лікування: будучи складовою культури, харчуючись її досягненнями, медицина відповідала її загальному рівню.

«Грецьке християнство, - стверджує відомий історик Б.А.Рибаков, - застало в980-ті роки на Русі не просте сільське знахарство, а значно розвинену язичницьку культуру. Язичництво давньої Русі ІХ-ХІІІ ст. - важливий поділ української середньовічної культури». Волхви, що становили основну частину жрецького стану дохристиянської Русі, займалися, серед іншого, і лікарським знахарством - у цьому їм допомагали жінки ( "відьми", від слова "відати - знати), яких пізніше, в ХII ст., називали "баби богомерзкі" .

Волхви мали, зокрема, знати цілющі властивості трав - це знання було результатом спостережень, які велися, починаючи, мабуть, ще від первісного суспільства. Правомірно вважати, що волхви були цілителями, які лікували людей раціональними засобами народної медицини з деяких досягнень древніх греків. «Перші поняття про грецьку медицину поширилися у нас за допомогою грецьких ченців ще в XI і XII століттях, — справедливо стверджував В. М. Флоринський, — і немає підстав не допустити, що вже в цей час були можливі переклади та переробки українською мовою латинської та грецьких медичних творів»

Стародавні рукописи відображали уявлення свого часу про світобудову, про явища природи, про тваринний і рослинний світ, про людину. У культурній спадщині Давньоруської держави були виявлені твори, що містили певний теоретичний матеріал про природу і людину: "Шестоднєв" Іоанна Екзарха болгарського (Х століття) "Ізборник Святослава" (ХI століття), "Слово про праву віру" ” (ХІІІ ст.) важливо, що у Русь було принесено багато здобутків візантійської, а ще через неї й античної культури, зокрема і медицини. Не дивно, що у всіх цих творах позначався вплив праць Гіппократа, Аристотеля, Галена, Цельса, інших класиків.

Вплив волхвів, віра вїхнє всемогутність зберігалися дуже довго. Язичницькі повір'я, язичницька старовина, особливо у тому, що стосувалося збереження здоров'я та лікування хвороб, дуже довго, аж до нашого часу, не йшли з народної пам'яті, передавалися з покоління до покоління.

«Одним із пережитків язичницької старовини у всіх слов'ян служать повір'я у відьом та чаклунів. Це істоти, наділені надприродною силою та більшими знаннями (веденням), ніж звичайна людина. Відьам і чаклунам відома магічна сила трав. Блукаючи полями та лісами, вони збирають лікувальні трави, викопують коріння і користуються ними при лікуванні хвороб. Відьми та чаклуни вміють заліковувати рани, лікувати хвороби, зупиняти кровотечі, допомагати при укусі змії та шаленого собаки» М. С. Державін

Коли ж на Русі з'явилися православні монастирі, вони стали суто релігійними установами. У тодішніх монастирських і церковних лікарнях працювали освічені лікарі-монахи, професіонали своєї справи. Звичайно, основним заняттям вчених-ченців, які представляли тоді дуже тонкий шар носіїв інтелектуальної культури, було, швидше за все, не зцілення хворих або вивчення та листування античної літератури, а богослов'я, що поглинало головні інтелектуальні устремління духовного стану. Але все-таки, як свідчать історичні джерела, чимало було серед них і т.зв. монастирських лікарів.

Крім освічених (в тій чи іншій мірі) лікарів-монахів, які користувалися своїми пацієнтами в монастирях, у середньовічній Укаїні діяли численні мирські лікарі, професійні лечці, які осягали ази своєї професії в порядку ремісничого учнівства, часто в сім'ях потомствених цілителів. Серед них переважали: фахівці "терапевтичного" профілю - камчужні (по лікуванню ломоти,сучасному розумінні - ревматизму), очні (вони займалися лікуванням хвороб очей), чепучинні (фахівці з сифілісу), ті, хто лікував від "псування" (предки сучасних психоневрологів)

Відповідно до рівня медицини того часу давньоукраїнські лікарі займалися, головним чином, терапією, використовуючи як лікарські засоби і вітчизняну флору, і привізні ліки. До терапії слід віднести і лікування, що широко практикувалося, в лазнях. У Давньоукраїнській державі існувала і хірургія: спеціалісти-хірурги займалися оперативним лікуванням, надавали допомогу при різних пораненнях та травмах, при захворюваннях, які вважалися, висловлюючись сучасною мовою, «хірургічними».

Резалники при своїх маніпуляціях використовували різні інструменти: найчастіше це були «ножлікарський» та «брич» (бритва). Було ще "кроїло" - масивний ніж, яким "розкроювалися" тверді та "надуті апостеми" (підшкірні нариви). Використовували різальники та деякі із теслярських інструментів, наприклад, «пилу», «свердло», «тесле». Були у вжитку також «щипці», «голки», «лопаті» (шпателі), ложечки, щупи, пінцети, кліщі ін. Зрозуміло, що всі ці інструменти не зберігалися в туні, а використовувалися різальниками для проведення оперативних методів лікування. Щоправда, в основному це було те, що зараз називають «малою хірургією» — лікування ран і опіків, видалення зубів, кровопускання та ін. як трепанація черепа.

Доведено, що давньоукраїнські різальники мали техніку трепанації. У 1893 р. на березі Дніпра під час розкопок поселення IX—XII ст., було знайдено череп з трепанаційним отвором в області лобового бугра: гладкі краї та правильні обрисидефект свідчили, що трепанація проводилася за допомогою інструментів. У 1949 р. поблизу слов'янського міста Біла Вежа під час розкопок могильника X—XI ст. виявили череп зі слідами двох рубаних ран та прижиттєвої трепанації у зовнішньо-бічному відділі лобової кістки.

Отже, медицина та хірургія Стародавньої Русі була закономірною та важливою частиною медицини та хірургії середньовічного світу. При цьому зберігалися і широко використовувалися також методи народної медицини, яка була складовою самобутньої давньоукраїнської культури.