Пряма мова космонавта, який прожив півтора роки на орбіті - Афіша Daily
Юрій Усачов, 58-річний льотчик-космонавт, здійснив чотири польоти до космосу (1994, 1996, 2000, 2001), включаючи дві тривалі експедиції на станції «Мир», короткий політ на шатлі та піврічний візит на МКС. Загалом Юрій Володимирович провів у космосі півтора роки, і він охоче ділиться своїми враженнями про подорожі та вміє робити це цікаво. «Афіша Daily» вирушила до нього в Корольов і докладно розпитала про життя на станції, міфах про космонавтику, ставлення до релігії та голлівудських фільмів.
Про підготовку космонавтів і про те, до чого підготуватися не можна
Уся підготовка поділяється на кілька етапів. Є відбір так звана загальнокосмічна підготовка. Вона триває два роки і дає найзагальніше уявлення про корабель, станцію, закони та політику. Потім іде підготовка у групі — теж десь 2–2,5 роки. Тут більше занять на тренажерах, вивчення програми польотів. Із групи із підготовленості формують екіпаж — це ще 1,5–2 роки. У результаті виходить 5–6 років — як друга вища космічна. У тому числі вчиш мову, адже на МКС є американський, європейський, японський сегменти і доводиться працювати із партнерами.
Також у нас немає можливості зробити великий просторовий тренажер, щоби все було, як у космосі. У Зоряному містечку модулі розташовані у площині плюс немає можливості підготуватися до піврічної ізольованості. Коли прилітаєш на станцію, навіть ролі в екіпажі розподіляються не за планами, бо люди змінюються. Через замкнутість простору проявляються особливості, всім доводиться адаптуватися, коригувати свою поведінку.
Звісно, це непросто. Ти ізольований, ти змушений перебувати зовсім не з найближчими тобі людьми, але, зз іншого боку, це дуже добрий досвід. Така школа, яка показує, на що ти здатний, що ти є, прямо і без дурнів.
Про американських колег та спілкування з жінками на борту
У нас дуже багато спільного, але через різницю в освіті та якихось культурологічних речей, звичайно, ми різні. Гумор у них інший, зрозуміло. Як до цього ставитися? Можна загострювати увагу на відмінностях і дійти зрозумілого результату, а можна піти іншим шляхом. До колег потрібно ставитися дуже уважно: у замкнутому обсязі будь-яка зміна настрою неодмінно позначиться на колезі. І багатьом речам варто було б повчитися в американців.
Ми досі дружимо і, коли з'являється можливість, спілкуємося з величезною повагою. Більше з Джимом (Джеймс Восс — бортінженер-2 екіпажу МКС-2. — Прим. ред.), зі Сьюзан (Сьюзан Хелмс — бортінженер-1 екіпажу МКС-2. — Прим. ред.) — таки жінка. Хоча, звичайно, вона для мене перш за все член екіпажу, а потім уже жінка. Тому я не міг дозволити собі вільності, тим більше я був командиром і мав відповідати за те, щоб ми всі повернулися живими та виконали програму польоту. І щоб без скандалу.
Конфліктних ситуацій не було. По-перше, ми кілька років готувалися разом і добре знали один одного. Американці добре мотивовані та налаштовані на успіх, тому командувати ними проблеми не було. Вони слухняні, і їм слово командира не обговорюється. От був, наприклад, випадок. Ми відлітали місяць чи два, і одного разу я чую, що Джим та Сьюзан щось обговорюють на підвищених тонах. Я питаю, що сталося. Вони пояснюють: "Прийшла радіограма, треба поміняти програмне забезпечення". Джим, він піхотинець, практик — звичайний житейський мужик з Алабами, каже: «Навіщо ми мінятимемо зараз, коли все працює?»Сьюзан, комп'ютерна людина, вона заявляє: "Ні, радіограма прийшла, треба замінити". І наче обидва мають рацію.
Я говорю: «Давайте зробимо так. Сьюзан, після вечері береш і міняєш. Ми вранці встаємо і якщо щось не працює, ти за рахунок своєї фізкультури швидко все повертаєш у вихідне становище». Конфлікт було послаблено. Сьюзан взялася, зробила, зранку все працювало. У жодному разі не можна підходити формально — прийшов, скомандував, і як буде. Люди не біороботи.
Про побут на МКС
На станції добре продумано все, що стосується побутових речей: де поїсти, де поспати, скористатися туалетом, помитися. Є спеціальні засоби: шампунь, мило, від яких ні лупи за півроку не з'являлося, ні якихось почервонінь. Там ти просто по-іншому ставишся до свого тіла більш уважно. І не буває заборонених тем. Ти не чекаєш, поки щось застуділо, адже якщо запустиш, то потім буде складніше виплутатися.
Найважче звикнути до невагомості. Оскільки досвіду немає, треба обережніше рухатися, коли готуєш їжу та інше. Але за кілька місяців ти літаєш, і це настільки природно, що навіть не помічаєш незручностей. Ти знаєш, де треба взятися за поручень, де відштовхнутися, де пригальмувати, щоби повернутися. Дивно, наскільки людський організм адаптивний до таких речей.
Про зміну роботи пам'яті у космосі
Якщо з тривалою пам'яттю все нормально, то з короткою оперативною бувають збої: іноді ловиш себе на думці, що події двох-триденної давності просто стираються. Не знаю, чому це відбувається, чи то від невагомості, чи від зміни внутрішньочерепного тиску. Щоб фіксувати інформацію, нам рекомендують записувати себе на диктофон або вести письмовий щоденник. Щоб після польоту можна було цю інформаціюпроаналізувати. У першому польоті я записував те, що, як на мене, могло бути цікаво фахівцям: зауваження, пропозиції.
Про сни на орбіті
Я до сновидінь не ставлюся легковажно. В основному сняться звичайні сни, такі, як і Землі. Але те, що запам'яталося, можу розповісти, жодного секрету нема. Було все настільки реалістичне, ніби наяву. Час – напевно, Перша світова війна; осінь, дощ мрячить. Людину середнього віку ведуть на розстріл. Він весь поранений, босий, у рваній гімнастерці. Група солдатів, одягнені у френчі, приїхали вантажівкою. Поставили хлопця та приготувалися розстріляти. Ці хлопці цілуються, і раптом офіцер каже: «Біжи, ми тебе відпускаємо». Хлопець думає, що стрілятимуть у спину, ніби при спробі втечі, і каже — ні. А йому: «Ніхто не стрілятиме, ти вільний». Офіцер дає команду, ті хлопці зачехляють гвинтівки, сідають у вантажівку та їдуть. Він залишається один і починає кидатися, бажаючи врятуватися: спочатку в один бік, потім в інший. Навколо якийсь бруствер, якісь кущики. Він зупинився, і тут ніби зум камери від'їжджає, і вся ця сцена видно зверху. І куди б він не побіг, він не може врятуватися — на нього вже чекають. Я йому збираюся сказати, невже ти тут не бачиш каверзу? І я прокидаюся у цьому враженні.
Навпроти мене в каюті мій американський колега Джим, він теж прокинувся і бачить, що я збуджений. Запитує, що трапилося. Я йому розповідаю, він уважно вислухав і каже: «Ну і який урок?» І тут до мене доходить, що справді урок! Якщо ти йдеш за кимось придуманим планом, сценарієм, прийдеш у цілком конкретне місце, де на тебе вже чекають. І якщо хочеш чогось досягти, ти маєш слідувати своєму плану.
Про бажання повернутися назад у космос
У мене було 7 виходів увідкритий космос: начебто, небезпечна, фізично важка робота. І ось тільки закінчився вихід, минає 2-3 години, ти поїв, відпочив, помився - і знову тягне в скафандр.
Ось ще один із таких прикладів: Юро Онуфрієнко, мій командир у першому польоті. Потім він літав на шатлі, і я поїхав його зустрічати в Шереметьєво. Їдемо з ним в автобусі до Зоряного містечка, там уже чекає його родина. Я говорю: «Ну як, які плани?» Він: «Знову туди хочу!» Я говорю: «Ти тільки прилетів, ще навіть до дому не дістався!» Дивно. Звичайно, там не санаторій, але це настільки незвичайне місце, що навіть незважаючи на труднощі та ізоляцію — сама пригода, краса Землі та можливості реалізуватися по-людськи та професійно — через це й тягне туди. Але ти не можеш будь-якої миті «візьму-но я злітаю». Є програма, є черговість.
Бажання повернутися на станцію є і зараз, але кілька років тому вирішив зупинитись та написав заяву. Поки що я здоровий і сам приймаю рішення. Справа в тому, що це забирає багато часу. Якби менше вимагала підготовка і була необхідність саме в мені, можна було б подумати. Проте зараз вчасно прийшов на роботу, вчасно пішов. Можу дозволити собі поїхати на рибалку чи покататися на лижах.
Про найпоширеніші міфи
Міф 1 : Екіпаж відбирають за психологічною сумісністю. Коли я прийшов до космонавтики, то думав так само. Так, ми проходимо багато психологічних тестів, але там скоріше складають загальний психологічний портрет: вивчають здатність людини працювати в колективі та окремі особливості — шукають тарганів у голові. Але ніхто не формує екіпажів. Просто приходить час, є люди, які готові до виконання програми. Ті, хто формує екіпажі, прагматики, їм твоє хочу – не хочувзагалі по барабану. Є програма, яка вартує великих грошей. Не хочеш – береш 11-й формат і пишеш заяву. Є багато інших хлопців, які готові та хочуть.
Міф 2 : Ми харчуємося з тюбиків досі. Я буквально вчора їхав і чув про це радіо. Була відома фотографія Терешкової 1964 року, де вона сидить у кріслі, мабуть, на тренуванні, у скафандрі та з тюбиком. Ця ілюзія тиражується досі. У тюбиках на станції залишилися, на мою думку, тільки приправи та мед. А так все інше у цілком нормальному вигляді. Є закуски у маленьких баночках — риба, м'ясо; є більше банки з яловичиною чи бараниною з овочами чи свинина з картоплею — тобто нормальна їжа. Є перші сублімовані страви, картопля, гречка, в які потрібно додавати воду. Оскільки ложкою скористатися неможливо, все упаковано у пластикові пакети. Чай, кава, соки також сублімовані. За півроку такого, що набридло, не було. Усі можна комбінувати. Захотів — візьми з'їж, запасу достатньо.
Міф 4 : Космонавти все на повному державному забезпеченні: все, що треба, що захотів, тобі одразу несуть. Ну, як же.
Міф 5 : Усі космонавти військові. Оскільки перших відбирали із військових, ілюзія залишилася. Нині навіть Зоряне містечко перевели на цивільні рейки. Залишилися хлопці військові, служать і ще військових відбиратиму, але в основному це цивільні люди. Корольов свого часу створював загін цивільних космонавтів-інженерів, які працювали на підприємстві РКК «Енергія», звідки я маю честь прибувати. Інша частина – Каманіна – була у Зоряному містечку, там були військові. Але все змінюється: 5 чи 6 років тому почали перекладати на цивільних, бо військових завдань немає.
Про ритуали, традиції та ставлення до релігії
Коженекіпаж бере на «Союз» маленьку іграшку та прив'язує її до люка на резинці чи нитці. Коли відбувається відокремлення корабля від ракети, настає невагомість, і ця нитка викривляється, іграшка відлітає. Значить, все. Мені іграшку дочка давала, і потім у каюті ця іграшка була зі мною. Така є традиція.
Ще відома традиція: дорогою на старт є місце, де свого часу зупинявся Гагарін, і там досі чоловіча частина виходить з автобуса. Це називається перешнурівка скафандра. Ну в цьому є й практичний зміст: ми дві години сидимо перед стартом у кораблі в скрюченому положенні, поки йдуть перевірки. Звичайно перед цим варто звільнити сечовий міхур. Це трохи дикувато виглядає, але така ось традиція.
Серед космонавтів є ті, хто до релігії більш-менш спокійно ставиться, є ті, хто регулярно їздить на Афон. У навчальному містечку збудували храм, який опікується священиком звідти. Але все це дуже особисте. Я взагалі не впевнений, що людині потрібен посередник: кожен сам будує стосунки з Богом, із Творцем. Але, мабуть, політ впливає на людей. Я не знаю, як з погляду релігійності, але свідомість змінюється дуже сильно. Змінюється насамперед масштаб сприйняття. Тут на Землі багато умовностей, речей, які здаються такими важливими, прям вийми та поклади. А як тільки від них усуваєшся, розумієш, що це все фігня, яка не має жодного значення. І це один із найголовніших уроків, який ти привозиш назад.
Про фільми та книги про космос
Коли з дітьми, зятем та донькою приїжджаємо на дачу, ми дивимося кіно. «Інтерстелар» до кінця не зміг оглянути — тягомотину. «Гравітацію», на мою думку, професіоналам краще взагалі не показувати. Не знаю, хто там кого консультував, але розуміння законів фізики вони повністю відсутні. Цей Клуні,який літає довкола станції, — повна профанація. Як і сама ідея того, що українці зруйнували станцію, і посипалося так, що всю космонавтику занапастили.
Мене Джим якось запитав: Ти «Армагеддон» дивився»? Я кажу ні". А він: «І не дивись, це така нісенітниця». Я шматочок подивився, де там космонавт у вушанці літав. Господи, коли ж вони перестануть показувати дурниці?
З фільмів дуже рекомендую подивитися «Космічну станцію» — це найкраще, що зроблено про космос та про невагомість, зокрема. Його знімала канадська компанія IMAX — частина під час моєї першої частини під час другої експедиції. Там і інтрига, і дуже гарні зйомки та 3D.
У мене була ідея зробити фільм «Один день у космосі», щоб показати, що собою представляє космічний політ у дуже простій формі. Прямо з надягання скафандра і до повернення, коли його знімаєш. Людина стартує, потім стикується до станції, того ж дня проводить екскурсію по станції, показує денну та нічну Землю, тестує їжу, грається з невагомістю і потім надвечір повертається. Сценарія поки що немає, але книжка з'явилася. Щоправда, вийшла вона така дитяча.
Про нинішню роботу та популяризацію науки
Я працюю в РКК «Енергія» у льотно-випробувальному відділі. Робимо ще один макет нового корабля, модулі. В мене дуже цікава творча робота. Раніше я був начальником відділу, потім благополучно зіпхнув це все на нашого молодого талановитого фахівця.
Як не парадоксально, найбільше завдання — працювати над собою. Є й менш великі плани — освітній курс, який ніяк не доведу до кінця. Мені подобається розповідати про пілотований космос, ділитися враженнями. Адже інформації дуже мало, тому намагаюся через можливості компенсувати ось цей недолік.За результатами зустрічей із школярами я зрозумів, що потрібно робити цикл із 15 лекцій в інтерактивній формі, розрахований на учнів 5–8 класів. Мені хотілося б, щоб діти працювали. Я маю невелику групу 15–20 осіб, і я ось смикаю за ниточки, і вони вже самі проектують станцію.
Редакція дякує за допомогу в організації інтерв'ю видавництво «Альпіна Паблішер»